Знаєте, іноді я дивлюся на кадри з-за поребрика і відчуваю якесь дивне змішане почуття — суміш іронії та щирого подиву від того, наскільки глибоко можна загнати себе в глухий кут. Останнім часом інформаційне поле принесло мені кілька історій, які змусили замислитися: а чи не є ми свідками того самого початку кінця, про який так багато говорять, але в який іноді важко повірити. Ось, наприклад, емоційна сповідь звичайної дівчини з росії. Вона просто кричить про те, що жити в країні стало неможливо. І справа не лише в політиці, а в елементарній відсутності перспектив та інтернеті, який перетворюється на закриту коробку.
Це не просто ниття зумера, це симптом того, що внутрішнє невдоволення починає просочуватися крізь товстий шар пропаганди. Я часто ставлю собі питання: заради чого все це? Коли дивишся на цифри, на сотні тисяч втрачених життів та економіку, що котиться у прірву, стає очевидним, що ціна «імперських амбіцій» виявилася занадто високою. І ось тут виринає найцікавіше — загроза стихійних бунтів. Це вже не інтелігенція з плакатиками в Москві. Це «глибинний народ», той самий, на якому тримається режим.
Коли у фермерів починають відбирати худобу під виглядом «санітарних норм», що фактично є сучасним розкулачуванням, у людей вмикається інстинкт самозбереження. Це вже не про політику, це про виживання.
Особливо яскраво це проявляється в регіонах, як-от у Башкортостані. Там люди в селах починають об'єднуватися, саботувати розпорядження «зверху» і, що найважливіше, готуватися до збройного захисту своїх домівок. Це та іскра, яка може спалити всю конструкцію. Регіональний спротив — це страшний сон Кремля, бо його неможливо загасити просто черговим виступом по телевізору. Коли людина стоїть на своєму подвір'ї з вилами, їй байдуже до геополітики.
Тим часом нагорі теж не все спокійно. Путін почав збирати олігархів на закриті зустрічі, де прямим текстом вимагає «скинутися» на війну. Це вже не прохання, це примусова данина. Державний бюджет вичерпується, і це ознака слабкості. Коли ти змушений трусити кишені своїх же «гаманців», це означає, що засіки порожні. І тут виникає логічне припущення про розкол еліт. Бізнесмени — люди прагматичні. Вони бачать, що за роки війни не вдалося захопити навіть крихітні містечка, а їхні статки тануть на очах. Саботаж рішень Кремля серед олігархів — це лише питання часу.
До речі, навіть їхні власні пропагандисти почали визнавати поразки. Визнати, що енергетичний терор проти України провалився — це треба мати певну частку розпачу. Україна пройшла зиму зі світлом, незважаючи на всі намагання занурити нас у темряву. Це колосальний провал стратегії, і приховувати його стає все важче навіть для внутрішнього споживача в РФ. Більше того, росія стрімко втрачає статус технологічного лідера. Поки ми підписуємо угоди про співпрацю з потужними гравцями на кшталт Саудівської Аравії, Москва змушена їздити з протягнутою рукавичкою до Ірану.
А що ж звичайні люди? Їм пропонують «нову нормальність». Чиновники відкрито готують населення до того, що відсутність нормального інтернету, шалені податки і навіть використання коштів з приватних банківських рахунків для латання дірок в бюджеті — це тепер ок. Це сюрреалізм у чистому вигляді. Але апогеєм цієї «турботи» стала ідея оптимізації соціальної сфери. Закривати будинки для престарілих і розселяти старих по сім'ях, щоб зекономити копійки? Це вже за межею будь-якої людяності.
Я дивлюся на все це і розумію: система намагається вижити, висмоктуючи останні соки зі своїх громадян. Але ресурс терпіння не безмежний. Коли зникає комфорт, коли забирають останнє майно, і коли майбутнє виглядає як чорна діра — тоді починається справжня історія. Ми бачимо, як росія повільно, але впевнено перетворюється на державу-банкрута, причому не лише фінансового, а й морального.
Що ви думаєте про ці процеси? Чи вірите ви, що «глибинний народ» справді здатний на серйозний протест, чи це лише поодинокі спалахи, які система легко загасить?