В одному зі своїх дописів я якось писала про те, що над моєю країною вже півроку не літає цивільна авіація. Повітряний простір над Україною досі закритий, і навіть "хмари не літають над війною, не те що журавлики-ориґамі сполоханих білих літачків"(©Марія Титаренко). Але сьогодні мої думки не про це, а про абсурд і реальність.
Звіт Amnesty International просто бісить (про етичний імператив я взагалі мовчу). Рукостискання з терористом номер один у світі для декого, виявляється, є цілком прийнятним. "Росіяни - жертви, і в усьому винен лише один Путін" досі продовжує звучати нескінченною мантрою в західних культурних та інтелектуальних колах.
Life has finally turned into a theater of the absurd, the stage of which is dominated by odious characters of all levels and plans who dictate their agenda. The Russian occupiers are already setting up cages on the stage of the Mariupol Chamber Philharmonic, in order to hold a show trial of the defenders of Ukraine there in early September.
Життя остаточно перетворилося на театр абсурду, сценою якого заправляють одіозні персонажі усіх рівнів і планів, диктуючи свій порядок денний. І багатьом впливовим особам з усіляких ООН і Червоний Хрест виявляється морально цілком комфортно бути ляльками в руках російського ляльковода Карабаса-Барабаса. У той самий час, як на сцені Маріупольської камерної філармонії російські окупанти вже монтують тюремні клітки, аби на початку вересня влаштувати там показовий «суд» над захисниками України.
The trial of the Ukrainian military on the concert stage where classical music was played six months ago. In cages! This is an absolute disregard for any legal norms and a brutal challenge on the part of Russia to the civilized world, to all its human values. Will the world quietly "swallow" this again, as it "swallowed" the war crime of the Russian occupiers in Olenivka? After all, three months ago the world admired the courage of the defenders of Mariupol... They were superheroes while they were alive. And now, when some of them have been demonstratively executed, the world is silent. What will happen to the rest of the prisoners is scary to even think about.
Судилище над українськими військовими на концертній сцені, де ще півроку тому звучала класична музика. У клітках! Це абсолютна зневага до усіх правових норм і брутальний виклик Росії цивілізованому світу, усім його людським цінностям. Невже світ знову це тихо проковтне, як проковтнув військовий злочин російських окупантів в Оленівці? Адже ще три місяці тому світ захоплювався відвагою захисників Маріуполя... Вони були супер-героями, допоки були живими. А тепер, коли частину з них показово стратили, світ мовчить.
Що буде з рештою полонених, страшно навіть подумати.
It is becoming more and more difficult for us to invent reasons to remind the world of what is currently happening with the defenders of Mariupol, who for many have disappeared from the information field. Sometimes it seems that we no longer prefer to be heard and noticed. Maybe it's just a sign of desperation. But no one will be able to turn away and hide from the new reality that is born in this war. Neither we, nor Europe, nor the world as a whole.
Нам усе важче і важче вигадувати причини, аби нагадувати світу про те, що нині відбувається із захисниками Маріуполя, які для багатьох зникли з інформаційного поля. Інколи здається, що нас уже не дуже воліють чути і помічати. Можливо, це просто ознака розпачу. Але ніхто не зможе відвернутися і сховатися від нової реальності, яка народжується у цій війни. Ні ми, ні Європа, ні світ у цілому.
This Russian war in Ukraine makes real everything that was previously impossible (rocket strikes, mass graves, torture, terrorist attacks in Kremenchug and Vinnytsia, destroyed Kharkiv, Mariupol, Mykolaiv, burning fields of Ukrainian grain). And at the same time, this is Russia's war with reality, which they hate and do not want to tolerate, namely our human, peaceful life, which they are ready to trample with their dirty boots and iron, which is not capable of creating anything, but only destroying.
Ця війна Росії в Україні робить реальним усе, що раніше для нас було неможливим (ракетні удари, братські могили, звірячі тортури, теракти у Кременчузі та Вінниці, зруйновані Харків, Маріуполь, Миколаїв, палаючі поля українського збіжжя). І в той самий час це війна Росії із реальністю, яку вони ненавидять і не хочуть терпіти, а саме наше людське, мирне життя, яке вони готові чавити своїм брудним чоботом та залізом, яке не здатне нічого створювати, а лише нищити.
Is the world ready to continue fighting side by side with Ukraine against total evil, which has no limits, brakes and boundaries? I believe it. Because I believe in the power of humanity, whose values are based on the rule of law and justice.
Чи готовий світ далі боротися пліч-о-пліч з Україною з тотальним злом, яке не має жодних меж, гальм і кордонів? Чи світ знову випише йому чергову індульгенцію в якості пом'якшення санкцій чи просто визнає легітимним?.. Я не хочу в це вірити. Бо я вірю у силу людства, цінності якого базуються на верховенстві права, закону та справедливості.
The war is most visible in every deep pit from an enemy shell, in every destroyed city, in every broken human destiny, through the eyes of Ukrainian children from bomb shelters.
Але що б там, зрештою, не обрав світ, моє серце до останнього залишатиметься в чітких контурах мапи української землі, "вшите нельотною латкою у війну" (©Марія Титаренко). Війну, яку найбільше видно зі знімків наших зруйнованих міст, у кожній глибокій вирві від снаряду, у кожній зламаній людській долі, очима українських дітей з бомбосховищ по всій Україні.