Сонечко! Як же воно сьогодні завзято постукало у вікно моєї вітальні своїми теплими променями. Цей його несподіваний і водночас радісний візит застав мене зненацька. Загорнута у плед, я заглиблено дочитувала на дивані одну книжку. Аж тут раптом таке сліпуче світло. І в один момент з мандрівки у часі повертаюся до реальності.
А мій настрій... Як одразу змінився мій настрій! Попри те, що відучора занедужала й лишилася вдома, я не змогла відмовити Cонцю на його запрошення вийти надвір і трішки зарядитися вітаміном D. Воно наче знало, що мені наразі потрібна його підтримка. Дякую, тобі, Сонечко, за твою турботу!
Полохливі сонячні зайчики стрибали по моєму обличчю, а саме сонце грало зі мною в хованки — то ховаючись за хмаринками, то визираючи із-за них. Яке ж воно пустотливе. Так грайливо запрошує на прогулянку.
Я вийшла у свій сад і звернула увагу, як зраділа цим по-весняному ніжним теплим промінчикам природа! Вона пробудилася і потягнулася своїми ще кволими рученятами до яскравого джерела тепла.
У снігових прогалинах я помітила перші паростки гіацинту і підсніжників, навіть хризантеми пустили з ґрунту нові листочки. Просто божевілля якесь! Адже тільки початок лютого!
А мої гейхери... Вони теж вирішили не пасти задніх. І попри те, що надійно заховані в затінку, як і годиться для цих рослин з пістрявим листям, випустили молоді листочки.
Оманливі прояви весни... Перші натяки на прийдешнє тепло.
Ну, а це — об'єкт моїх тритижневих спостережень, красень-морозник. Усе ніяк не викладу допис на Amazing Nature про нього, бо все чекаю, коли він нарешті розквітне. Бо ж так хочеться показати його в динаміці, і щоб була кульмінаційна точка цвітіння.
Ще на початку тижня морозник виглядав ось так. Бо я, як той справжній натураліст, щодня його собі фільмую. Тентітна краса на снігу. Контраст білого і кольору лайма.
Морозник формує свої бутони в січні, і наприкінці лютого, на фоні білого снігового килима (якщо такий цьогоріч буде), починає рясно квітнути.
Так цікаво, на клумбах сніг уже розтанув, перетворившись на крихітні озерця, а в саду ще лежить його товста ковдра.
Як вільно дихається. Навіть одразу полегшало від цього живого контакту з природою. Коротка прогулянка долала мені бадьорості, і навіть трішки сили. За такої підтримки сподіваюся швидше одужати. Бо це мовчазне спілкування із поступовим пробудженням весни краще за будь-які ліки. Перше таке тепло завжди по-особливому приємне.