Усім привіт! Прочитавши у понеділок тему спільноти цього тижня «Дзеркало самотності», весь цей час я думала над тим, який аспект обрати, аби висвітлити тему в позитивному ключі. І, як ви вже зрозуміли із заголовка мого допису, йтиметься про корисну практику.
Самотність, звісно, не надто приємне відчуття, а стан і поготів. Вона гнітить, депресує, демотивує і зневірює. Але є й природні речі самотності, як-от наш прихід у цей світ і прощання з ним, коли ми перебуваємо виключно сам-на-сам. Зрештою, кожен із нас живе наодинці зі своєю свідомістю. І це ми теж не можемо виправити. Але ми можемо навчитися боротися із самотністю. І практика усамітнення є чи не найдієвішим інструментом подолання самотності. Бо залишатися час від часу наодинці це не так вже й погано, а інколи й навіть дуже корисно. Бо перебуваючи сам-на-сам, ми можемо як глибинно чомусь порадіти, так і посумувати. І це природньо.
Насправді здатність до усамітнення – це запорука психологічного здоров’я. Бо це нормально інколи побути наодинці із собою, скажімо, у цілковитій тиші. Та інколи навіть перебуваючи у шумному просторі, як-от у громадському транспорті, ми здатні абстрагуватися і зануритися у власні думки. Ви це помічали за собою? Зі мною інколи таке трапляється.
Усамітнення – це як своєрідна «терапевтична кімната», медитативна зона, де ми можемо розслабитися, аби цілковито проаналізувати свій нещодавній досвід, запитавши себе «Чого я хочу?», «Яка моя мета?», «Що мені потрібно змінити в житті?», «Куди рухатися далі?» тощо. І на таких сеансах нашим психотерапевтом є ми самі. Фактично, перед нами з'являється невидиме дзеркало, дивлячись в яке ми бачимо відображення себе справжніх, без маски, і приймаємо себе такими, як є, відверто промовляючи до свого внутрішнього «я». Бо так ми здатні прийти до самих себе, пізнати себе, позбувшись тягаря самотності, оновитися й наповнитися світлом.
Прогулянка парком, читання книжки, перегляд серіалів є помічними для подолання самотності. Бо це вже є певний контакт — з природою, текстом, змістом, візуалізованою історією. Особисто я обираю прогулянки і читання книжок. Вони чудово перезавантажують. Це наче оновити систему на ПК. А вже потім новим етапом стає спілкування з іншими. Бо, як відомо, контакт лікує.
Психологи вважають, що людина, яка не боїться лишатися сам-на-сам із собою, має багатий внутрішній світ. Їй не самотньо, є про що подумати, що проаналізувати. І почасти від цього вона може навіть отримувати задоволення. Позаяк усамітнення дає змогу побути із собою, щоб систематизувати думки, здійснити внутрішнє прибирання, прийняти емоційну теплу ванну. Зрештою, тихо про щось помріяти, закутавшись у ковдру власних думок, оповитих легким, м'яким серпанком.
Гадаю, час від часу вдаючись до практики усамітнення, ви помітите результативність таких сеансів. Бо вони справді дієві. Навчіться прислухатися до себе, вести внутрішній діалог із собою, плекати в собі радість, приймати елегійний смуток. Та коли відчуєте, що не справляєтеся з відчуттям самотності, і поруч немає того, хто вас підтримав би в цей момент, просто ідіть до природи. Бо вона — найкращий лікар, і перша, хто зі всією щирістю ніжно обійме, і ледь чутно прошепоче вам: «You're Not Alone». І ви відчуєте полегшення.
Усі світлини з мого приватного фотоархіву. Вони були зроблені під час однієї з моїх усамітнених осінніх прогулянок туманного ранку останнього дня листопада 2021.