Привіт, друзі! Ось я знову з вами в нашому блозі, де ми копирсаємося в забутих сторінках історії, особливо тих, що пов'язані з Києвом і всім, що рухається на колесах. Сьогодні хочу розповісти про одного крутого хлопця, про якого, мабуть, не всі чули, але він точно заслуговує на увагу. Мова про Івана Подборського – випускника Київського університету, який жив на початку минулого століття і був справжнім ентузіастом спорту. Уявіть: 1900-і роки, Київ, Святошин, Брест-Литовське шосе... А там за кермом автомобіля сидить молодий, енергійний Іван, народжений 1881 року. Він не просто їздив – він жив цим, організовував заходи, навчав інших. Давайте розберемося, хто він був і чому його історія така сумна, але натхненна.
Спочатку про його життя, бо без цього не зрозуміти, наскільки він був крутим. Іван закінчив Київський університет, і це вже каже про те, що хлопець мав мізки. Але він не сидів у кабінетах – ні, він активно займався спортом. Уявіть собі: веслування на Дніпрі, вітрильники в яхт-клубі, легка атлетика... А ще автомобілі! Тоді авто були новинкою, щось на кшталт сучасних електрокарів, тільки з купою шуму і диму. Подборський брав участь в організації спортивних подій у Києві, і автомобільна справа була його коником. Він навіть викладав предмет під назвою "автомобілізм" – звучить кумедно, правда? Уявіть, що це як уроки водіння, але в ті часи. Робив це в Олександрівському ремісничому училищі та в першій нормальній школі шоферів, яку тримав якийсь В. В. Пермінов на вулиці Жилянській, номер 34. Друзі, якщо ви з Києва, то знаєте ту вулицю – зараз там все по-іншому, але уявіть, як там гули мотори сто років тому!
Я от думаю, якби Іван жив зараз, він би точно був би в нашій спільноті – постив би фото з ралі, організовував meet-up'и для автолюбителів. Він був з тих, хто не просто хобі мав, а робив з нього справу життя. А Київ тоді був центром такого руху – Дніпро для яхт, стадіони для атлетики, дороги для авто. Подборський був у центрі всього цього, надихав інших. Шкода, що таких історій мало пишуть у підручниках, але ж ми тут для того, щоб їх витягувати на світло, еге ж?
Але, друзі, життя в ті часи було непростим. 1919 рік, більшовицька окупація Києва – хаос, війна, все перевернуте догори дном. 19 серпня Івана зупинили з автомобілем на Печерську. Просто так, на вулиці. Ув'язнили в будинку 5-ї гімназії – уявіть, школа перетворена на тюрму! А вже 21 серпня його розстріляли в Аносовському саду. Тепер там Парк Вічної Слави, місце, де ми гуляємо з дітьми чи собаками, а тоді... Ех, сумно. Поховали його на Лук'янівському цвинтарі в Києві. Йому було всього 38 років – молодий, повний сил, і от так обірвалося.
Чому я розповідаю про це? Бо такі історії нагадують, як тендітне життя, особливо в часи змін. Подборський – це не просто ім'я з минулого, це символ ентузіазму, коли спорт і техніка були новинками. Друзі, якщо ви любите авто чи історію Києва, пошукайте більше про нього – може, знайдете фото чи спогади. А я от думаю, якби не ті події, може, він би став засновником якогось автоклубу, що існує досі. Пишіть у коментарях, чи чули ви про подібних піонерів? Може, хтось з вашої родини мав схожі історії? Давайте обмінюватися, бо наш блог – це ж спільна справа.
До зустрічі в наступному пості! Тримайтеся, і не забувайте: історія – це не нудні дати, а живі люди, як от Іван Подборський. Бувайте!