Самотність — це океан, у якому я пливу, сидячи в незрозумілому маленькому човні, який не пристосований до такого масштабу. Іноді я причалюю до маленьких острівців людської присутності, стараюсь зрозуміти мову людей і їхні почуття... Але океан кличе знову.
І одна частина мене рада би притулитись до якогось більшого острова, а чи взагалі материка, де багато людей, галасу, де мене чекають і обов'язково зустрінуть з радістю і увагою... Але інша частина мене знову дивитися у безкінечну і безлюдну синь.
У кожному з нас живе дві таких людини. Одна хоче скитань, а інша теплого сімейного вогнища. Справжню свободу може дати лише самотність, але мало хто може її витримати. Бо самотність — це дзеркало, в якому можна побачити минуле, а іноді і трохи майбутнього. А ще можна побачити світлу і темну сторону самого себе... А це буває боляче і неприємно. І ще дуже корисно.
Лише той, хто заглянув у прірву власної підсвідомості, може стати зрілим і по-дорослому щасливим.
Всесвіт подарував мені багато безлюдних днів. Але чи самотніх? У світі дикої природи я стаю її частиною. Я відчуваю піднесення, легкість і свободу. Але якийсь маленький клубочок у душі нагадує, що непогано було б поділитися цим світом з іншими.
А чи самотні монахи, які обрали життя за межею суспільства? Ні, бо вони мають духовний світ, про який ми часто забуваємо.
Моя самотність — це фундамент, на якому я хочу щось будувати. Вона потрібна була мені, щоб відпочити від минулого і перестати винити себе у різних дрібницях. (Ну, позбування комплексів це процес вічний, кропіткий та синусоїдний).
А тепер мені час вийти до людей і зробити щось супер позитивне і супер корисне:))) Я намацую свій шлях, стараючись слухати мою душу.
Може у вас все навпаки. І для вас суспільство — це є океан, а самотність — невеличкий острівок. Але це усамітнення потрібно всім. Комусь кілька днів на тиждень, а кому кілька годин, залежно від того інтроверт ви чи екстраверт. Про це писали вже впродовж тижня наші вдумливі учасники. Я з кожним дописом впізнаю рідні душі у нашій спільноті. І це не просто пафос, бо зазвичай я скупа на похвали.
Нехай вас люблять, поважають, нехай вами цікавляться та захоплюються... Але часто потрібно зробити перший крок назустріч людям і також цікавитись та захоплюватись.
Бажаю вам побільше живого (не віртуального) спілкування і мандрівок, які помагають пізнати інших і часом зовсім інших людей. А самотність хай йде лише на користь. Якщо вам здається, що ви нікому не потрібні та нецікаві, то швидше за все це ілюзія у вашій голові. Манія величі але зі знаком "-".
Ми всі цінні і потрібні. Насолоджуймось життям, бо дні чомусь летять все швидше.
P.S. Роздумуючи над темою, я гуглила трохи. У різних статтях розрізняють самотність як позитивне та негативне явище. У першому випадку використовують терміни "усамітнення", "усвідомлена самотність", "побути наодинці з собою". Саме самотність зі знаком "+" я описую у своїй статті. Якщо самотність викликає у вас тривалий смуток, тривогу, фізичний біль, то з цим явищем вже слід боротися.