Тема бруківки вже дістала усіх навколо, особливо в період початку війни, коли люди останнє на зброю і волонтерство віддають, а чиновники собі на різних темках так гарненько грошенята в кишені кладуть. Думала, шо така "ТЄМА" тільки в нашому місті, та як виявилось, таке всюди і на кожному кроці.
Та чому ж згадалось це, коли пройшло вже так багато часу? А тому, що прийшов дубль два - час бруківочку перекладати. Адже вкладена вона була, як то кажуть, по дюшманьски. І зараз просто провалюється під ногами. Так, гарно виглядає, коли замість порепаного асфальту лежить такий от малюночок з кубиків, чи прямокутничків, коли все акуратно, акуратні з'їзди і відйоми біля пішохідних переходів, коли все якось до толку.
Та нажаль, це напевне не при нас, і не про нас, і не за наших часів. І як би тут не хотілось пофілософствувати, що починається все з тебе, на жаль, тут як би ти не стукав, тебе вже ніхто не боїться. Шкода звичайно, що ми живемо в на стільки складний період, коли є люди, які насолоджуються життям, а ти просто дякуєш Богу, що прожив цей, просто, що прожив, з сім'єю, всі поруч, всі ситі. Шкода дітей, які так мріють про море, які мріють. Я вже навіть мріяти перестала, так опускаються руки, що сам думаєш, а чи не затоптатись тобі, як ця бруківочка затопталась.
