Сам я степовик, нагадаю, що я народився на Миколаївщині, у містечку Южноукраїнськ. Змалку любив гуляти нашими просторами, досліджувати скелі над Бугом, спостерігати за життям рослинок і комах.
Проте і гори відгукнулися у моєму серці особливими, глибокими нотами. Я бував у Карпатах не так і багато разів, проте у 2020 доля подарувала дві нагоди: у серпні ми з друзями зійшли на гору Парашку, а в грудні побували у селі Мита на Сколівщині.
Сьогодні хочеться пригадати саме літній похід. Була й офіційна причина поїздки: мене запросили виступити на дитячому таборі організації "Плас" у Карпатах. Дуже сподобалися ті краї. Це справжня глибинка, де поодинокі села гармонійно вписуються у навколишню красиву природу.
Після вечірнього виступу на ватрі, на наступний день ми вирушили на авто за 30 км від цього місця, у село Корчин.
Вже звідти здійснили піший похід до водоспаду Гуркало, де й розбили табір та заночували. А наступного дня, покупавшись у крижаній воді Гуркала, попрямували на Парашку. Як чудово, що я прихопив у мандрівку свій набір дримб. Це незрівнянне відчуття — музикувати на вершині гори у надвечірній час!
На водоспаді Гуркало.
Дорогою до Парашки нас супроводжували невеликі річки і густий буковий ліс.
Про ці чудові миті мені нагадують світлини, а також вірш, який акумулював у собі мої враження.
Перед самою вершиною - найважче.
Переглядаючи фото з подорожі, у мене виник задум поєднати поезію, музику та фото- і відеовраження у кліпі. Завдання було не з легких, адже мої відео любительського рівня. Проте мій знайомий, одеський кіношник Сергій Вовк зумів відчути дух і настрій цього сакрального місця і змонтував кліп, який ви можете переглянути. До речі, у ньому використано фрагмент із вечірнього співу юнаків та юнок з "Пласту".
Приємного перегляду і побільше вам гір та взагалі красивих місць. Пізнаваймо Україну, бережімо її історію й традиції.