Тсссс... Сьогодні ми будемо просто мовчати. От майже як у пісні Скрябіна. У цьому гуркотливому і метушливому світі я часто буваю нестримним бунтарем, що каже людям в очі про їхні недоліки. А часом ще й вірші про це пишу, аж на цілу збірку "Сокира сатири" назбиралось.
Проте останнім часом душа все більше тягнеться до лірики. Все більше хочеться мовчати у відповідь на несправедливість. Ні, мовчати — це не означає погодитись. Іноді тиша потрібна для того, щоб вижити! І продовжити боротьбу зі спокоєм у душі.
Улюблена музика, трав'яний чай, медитація.
І... вірші.
ТИША
Думок — гуркотлива тисяча,
нестерпний бджолиний рій.
Намацати мушу тишу
в душі й голові своїй.Навчитись не поспішати
(і так в нетерплячці — ас!).
Я спокій вдягну, мов шати,
що затишок вселять в нас.Навчитися віри в себе
і сили в собі знайти,
щоб злість, мов пекельний цербер,
не збила ходу з мети.Забути жалі й гризоти,
минулих поразок біль,
розкрити нові горизонти
світів, що ношу в собі.Навчитись радіти митям,
густій німоті світань,
щоб там, де скитався митар, —
лиш безгомінь пресвята...
(Січень 2021)
© Сашко Обрій.
P.S. Світлини із минулорічних веломандрівок парками Києва;)