Добре, що частина з нас стала настільки дорослою, що відверто визнає: або ми у цій війні переможемо, або путінська Росія знищить все українське. Ось тут у нашому суспільстві починається роздоріжжя. 60 відсотків опитаних соціологами бачать і визнають як факт війну Росії проти України. І 60 відсотків не мають жодного бажання зі зброєю в руках захищати країну від зовнішньої агресії. Ось ці 60 відсотків у другій групі і є електоральною базою і «Слуги», і «Опозиційної платформи». Зараз всіляко політики грають на інстинктах цих 60%. Які вони?
Людям властиво без спеціального виховання і десятиліть мілітарної атмосфери бути пацифістами. Перемоги Гітлера на почтку 2-ї Світової стали можливі, зокрема, тому, що європейці не хотіли воювати. Там прийняли погляд Ремарка на війну як суцільний жах і безглуздя. А НСДАП розгорнула ще до заволодіння офіційною владою надпотужну мілітаристську-реваншистську пропаганду, вкрутила уже в кінці двадцятих у свою орбіту молодь і навіть дітей. Саме з них у 39-му році вийшли чудові вояки.
Або згадати реакцію американського суспільства, яке через 20-25 років виростило покоління хіппі, які не пам’ятали і не хотіли пам’ятати Другу світову війну, а хотіли всіх обнімати, займатись коханням і курити травку. Вони змусили свій уряд припинити з ганьбою для військових США будь-яку активність у В’єтнамі.
Водночас, сучасний геній – реформатор Лі Куан Ю, який спостерігав, як комуністична чума з Китаю і В’єтнаму наповзає до всіх сусідів, запроваджував безпрецедентні заходи з мілітарного виховання населення, яке на момент проголошення Сінґапуру незалежним являло собою кілька мільйонів зденаціоналізованих маргиналів: китайців зі своїм місцевим діалектом, індусів, малайців… І звернувся Лі Куан Ю за допомогою в організації оборони насамперед до спеців з Ізраїлю. І створив із маргиналів націю. У тому числі (але не тільки) за рахунок агресивно-безкомпромісної установки: це наш острів, наша земля і ми нікому її не віддамо.
Спроба Гітлера встановити контроль над заможною Швейцарією, де було чимало німецькомовних, зазнала повного провалу. І не через складний гірських рельєф. Ні. Причина – у багатостолітньому мілітарному вихованні юнацтва. Кожен дім – це малий арсенал стрілецької зброї. Кожен юнак мирної Швейцарії (700 років без війни) проходить військову підготовку і періодичні військові збори.
Ми за минулі роки не вибрали до кінця концепцію суто кадрової армії з відповідною фінансовою винагородою. І не розгорнули заходи з внутрішньої мобілізаційній готовності населення до відсічі агресору – 80-90 відсотків призовників, зрозуміло, просто не йдуть у військомати.
А тільки останній варіант (Сінґапуру-Ізраїлю) нам лише і підходить. І справа не в грошах.
Наша культурна, історична, ментальна близькість з росіянами настільки очевидна, що сьогодні ті самі 60% готові позбутися всього українського, лише б не було війни. Вони, як малюки, думають, що на цьому – на поглинанні Росією – для них і їхніх дітей війна й закінчиться. Як свідок афганської авантюри можу розчарувати. Ця машина комуністичної і посткомуністичної імперщини вбере всіх пацифистів в себе і пожене на нові війни.
Не підходить суто професійна армія без довготермінового патріотичного виховання ще й тому, що спеціалісту на станції ППО БУК все одно на кого працювати, все одно кого збивати: російські, українські чи цивільні малазійські літаки.
І як показують політичні настрої цього року, не підходить орієнтація на кадрових військових й ігнорування патріотичного потенціалу населення і з політично-стратегічної точки зору. Не підходить настільки, що це можна вже називати катастрофою.
Порошенко дуже хотів подобатися пацифістам–демократам Євросоюзу. І всіляко ізолював населення з його непередбачуваними добровольцями від війни. Зрештою, цього від нього просто вимагали європейці – приберіть парамілітарні неформальні об’єднання з суспільного життя і з лінії фронту.
Лише днями, через 5 років від початку війни, постмайданна Верховна Рада визнала можливим підтримати на державному рівні юнацьку патріотичну організацію «Пласт». Хоч щось.
Зеленський тим паче не стане розгортати виховання молоді у проукраїнському мілітарному дусі. Можливим це стане через певний політичний цикл. І через наочність катастрофічності пацифізму для тих самих 60% в наших конкретних історичних геополітичних умовах.
Джерело: Viktor Leshyk