У 2023 році Україна вперше підготувала та подала на включення до списків нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО три номінації, Це - українська писанка, вишивка "білим по білому" та кобзарсько-лірницька традиція.
Остання номінація офіційно має назву "Практика з охорони кобзарсько-лірницької традиції". Її популяризують досить давно у багатьох регіонах. Але нечасто ми маємо змогу почути справжніх знавців цієї культури. Дуже надіюся, що у майбутньому цей вид традиційного українського мистецтва здобуде заслужену увагу та повагу набагато ширшого масштабу.
Перші згадки про лірництво в Україні відносяться до XIV століття. Поступово ця течія розвинулася в потужний мистецький рух, який існував до початку XX століття. А потім радянська влада почала масові репресії та арешти лірників і знищення лірницьких шкіл. Як завжди і поступала росія: знищити все українське... що вона продовжує робити і зараз, напавши на нашу землю.
На сьогодні в Україні є етномузиканти, які власноруч роблять ліри за давніми кресленнями та виконують стародавні пісні.
Ось як говорить про унікальність ліри дослідник традиційної культури, лірник, фольклорист із міста Рівне Андрій Ляшук:
*Не все, що можна заспівати під кобзу чи старосвітську бандуру можна заспівати під ліру. Є дуже багато пісень, які можуть виконувати і кобзарі, і лірники, але є суто лірницька традиція. Тому що ліра — це інструмент бордуновий, там не зміниш тональність, коли граєш. Це середньовічна традиція. І лірники виконують ті пісні, які можна покласти на цей акомпанемент. *
Мистецтвознавець Юрій Рибак розповів, чому важливо внести лірництво до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО:
Це наше національне надбання, воно в нас затрималося фактично до кінця ХХ століття. Останній найяскравіший лірник помер у 1991 році. Останній гармоніст, який успадкував традицію, був носієм цього мистецтва, помер 2005 році. Ми встигли ще записати його. Ми не маємо права втратити це безповоротно і ми мусимо виховувати молодь, розвивати вторинне виконавство.
Джерело
