Коли ти робиш фото, ти ніколи не знаєш, які з них будуть вдалими, які не дуже, які ти видалиш одразу ж після першого перегляду на маленькому екрані фотоапарата. Інколи ти отримуєш гарні з технічної точки зору фото, але вони якось забуваються чи що. Ти згадуєш їх тільки тоді, коли знову бачиш.
А інколи виходять фото, які тобі дуже подобаються. Вони стають твоїми улюбленими (або одними з улюблених) і ти пам'ятаєш про них навіть тоді, коли бачила їх два місяці тому. А ось тебе хтось про це запитав і вони одразу ж постають в пам'яті в усіх подробицях.
Я не знаю чому так відбувається. Мабуть має бути якесь сильне емоційне наповнення. Тоді ці фото вбирають цю емоційність і наче оживають.
Ось і ці фото з моєю донечкою Даринкою посеред куп яблук, які два роки тому вродили дуже сильно, дуже сильно врізалися в мої пам'ять. Вони особливі для мене і назавжди увійшли до золотого фонду моїх улюблених сімейних фото 😊.