Думаю, не випадково проблемою 21 століття науковці психоаналітики вважають самотність. Розвиток телекомунікацій, доступність інтернету, смартфони, соцмережі - все це постійно наповнює наше повсякденне життя і створює ілюзію насиченого світу, де в тебе багато друзів та інтересів. Але, вимкніть інтернет і мобільний зв'язок, а фізичні контакти обмежте до нуля - і ось вже ви самотні. Якщо вимкнення такого рубільника вас не сильно напружить, і ви знайдете чим себе зайняти - то все добре. Але якщо одразу починається "ломка" - то варто замислитись над власним життям...
І, насправді, я особисто такі моменти люблю. Для себе я їх називаю блуканнями коридорами самотності, коли є можливість ними походити і позаглядати у двері думок, зрозуміти чи все на своїх місцях і впорядкувати якщо ні. Це своєрідний процес "дефрагментації" мозку.
Але, існує інша самотність - агресивна, гнітюча, нещадна - яка міцно хапає своїми брудними руками і робить з людини біологічну істоту, не здатну мислити, прагнути і сподіватися. Оце вже блукання темними коридорами з незрозумілою кількістю дверей і сумнівами в наявності вимикача світла.
Тому, якщо вже потрапляєте у подібні коридори, то бажаю вам, щоб вони були освітлені, або зі світлом у кінці. І тоді вихід з останніх дверей обов'язково приведе вас у світ гармонії з собою і зі світом...
