Окрім колядування, свято Різдва в Україні супроводжувалося яскравим вертепним дійством, під час якого відтворювався сюжет чудесного народження Ісуса Христа.
Вертеп як особлива форма народного театру має свої давньослов’янські витоки. Разом з тим, не викликає сумнівів і його генетична спорідненість із західноєвропейським ранньосередньовічним звичаєм встановлювати бутафорські ясла на Різдво в церквах. Пізніше, коли церковна влада заборонила влаштовувати вистави маріонеток у храмах, модель різдвяних ясел поширилась у міському й селянському побуті, ставши постійним атрибутом в обряді колядування.
Традиція різдвяних вертепних звичаїв прийшла до українців із Заходу, цьому сприяли тісні етнокультурні зв’язки з народами католицької орієнтації: поляками, угорцями, словаками. Про це говорить, зокрема, і запозичення термінів «шопка» (польське — Szopka), «бетлегем» (угор. — betlehem) для позначення вертепу. Однак, на українських землях даний звичай набув нового звучання, на його основі сформувався самобутній жанр національного фольклорного театру.
Найстарішим із відомих в Україні лялькових вертепів - є Сокиринський або Галаганівський. Він був заснований ще у 1771 році. Це вертепний двоповерховий будинок, який возили на санках від хати до хати.
Київські бурсаки занесли його до маєтку Галаганів в селі Сокиринці на Полтавщині у 1770-му році. Їх тепло прийняли, подивилися виставу і нагодували. У відповідь на щедрість господаря бурсаки подарували йому свій вертеп, текст і передали місцевому хору ноти. Діяв цей вертеп понад сто років. В ньому яскраво проявилися характерні риси української народної мови. Текст був вперше опублікований в 1882 році у виданні “Київська старовина” з рукописів Григорія Гнатовича Галагана і завдяки цьому дійшов до нашого часу як один з найповніших етнографічних документів з детальним описом як виготовлення дерев’яної шопки та ляльок, так і сценарним планом з усіма діалогами та музичними номерами.
Креслення-схема вертепної скрині з публікації Г.П.Галагана 1882 року.
Джерело світлини
Як бачимо, дерев’яна скриня Сокиринського вертепу складається із двох поверхів. На обох поверхах колони (4 нагорі і 6 внизу). Всі 36 ляльок цього вертепу зроблені із дерева (окрім діви Марії) майстром-різьбярем. Костюми на ляльках ангелів і царів багаті, розшиті золотом.
Ляльки встановлювалися всередині скрині, і зображали картину народження Христа чи іншу євангельську сценку. Існували й ускладнені моделі вертепу, де ляльки кріпилися на спеціальному диску, що обертався навколо своєї осі, або ж рухались на паличках-держаках у прорізах підлоги, створюючи цим самим ілюзію «оживлення» фігур. Часто вертеп, як і зірка, освітлювався свічками, при цьому його стінки, обклеєні різнокольоровим папером й промаслені олією, ставали своєрідним казковим екраном.
Лялькова вертепна дія містить дві частини: перша містерія - біблійний сюжет про царя Ірода, друга - інтерлюдії, ряд побутових сцен, що поєднуються між собою головною дієвою особою гультяєм Запорожцем!
Сюжетна лінія у вертепах типова і відбувається в наступному порядку – ангел сповіщає новину пастухам, пастушки йдуть поклонитись Богу, тоді три царі, а вже пізніше цикл про Ірода, який хоче вбити всіх малюків. Завершується все тим, що смерть стинає йому голову, а чорт забирає його душу у пекло.
Згідно до канонів епохи українського бароко, драму відтворюють винятково чоловіки. Під час містерії пани-лицедії, хористи та троїста музика переховуються за скринею, де відповідно сюжету, говорять між собою різними голосами, співають та грають на музичних інструментах!
Максимально правдиве відтворення Сокиринського (Галаганівського) вертепу відповідно до публікації 1882 року.