Вітаю, друзі! Іноді переглядаю свої старі фото, які нагадують про минуле. Те спокіне минуле, де було місце та час для можливості поїхати на море. Я пам'ятаю ту поїздку, це була ще та подія. Ну, знаєте як збираєшся завчасно, все ретельно прораховуєш і потім сідаєш за кермо своєї автівки і вирушаєш до моря. В мене ще тоді була старенька ВАЗ-2109, мені подарував її батько. Але, яке ж то було щастя, перша моя автівка, і вона несла нас крізь спекотне повітря того літа до нашої мрії. За ветровим склом швидко рухалися тополі та іноді коли виставляєш на повітря свою руку через вікно відчуваєш колючі удари якихось комах та тиск повітря. А якщо глянеш по боках квітне подсолнух і вдалі безкрайнього степу жовте золото лепестків поєднується з небом. Ти відчуваєш такий піднесений настрій, який тебе уносить кріз простір та час на зустріч новим пригодам. Дорога була довгою, їхали ми з Київа до Кароліно-Бугаса. Пам'ятаю, коли приїхали було так багато комарів, що хотілося якмога швидше зайти до приміщення бо вони якісь непривітні були :).
А з ранку ми пішли на море. Тоді я і зробила парочку кадрів своїм старим фотоапаратом. Ними й хочу з вами поділитися сьогодні.
Ми часто думаємо, що можемо знову повернутися туди де були, але нажаль реальність інша. Цінуйте кожну мить свого життя, цінуйте тих хто поряд з вами бо це не назавжди, так буває, що ми когось втрачаємо, і навіть якщо захочете повернутися, вже не зможете... так буває...