Ця приказка, чи то пак - народна мудрість, мене часто навідує, щоб попередити: не час стресувати і опускати руки, працюй і не упускай дрібниць! Це стосується всього, що ми вирощуємо на нашій присадибній ділянці. Бо як тільки воно все вже гарно розквітло та пішло в ріст, то починаються всякі хвороби та шкідники. А на додачу ще й весна у нас видалась такою мінливою, що рослини й досі не розуміють, яка надворі пора року. Бо не тільки люди піддаються стресу, а й рослини, і все живе на світі. А в стані стресу будь-який організм стає ослабленим. І, як наслідок, його починають атакувати хвороби і пожирати паразити...
Як я люблю травневі квітучі сади та високі зелені трави! І як я боюся оцього щоденного "відкриття" якихось нових і нових бід із моїми рослинками! Оце вічне оприскування, обчищання, заглядання під кожен листочок, переживання, щоб не пропало дерево чи квітка, щоб зав'язались плоди... А вони не зав'язалися на багатьох культурах. Бо саме в пору цвітіння був великий холод, бджоли не вилітали із вуликів, та й пилок на квітах був нездатний до літання та запилення. От і стоїть тепер у мене моя улюблена слива ренклод без плодів, із засохлими купами квітів та покрученим шкідниками листям...... Аж чорна від болючих укусів шкідників та горя втрати потомства. Треба рятувать.
Так і крутишся всю весну та літо. Бо ж ВЕСНЯНИЙ ДЕНЬ РІК ГОДУЄ. А на дивані сидіти будемо, коли зробимо запаси на зиму.😉