Після повномасштабного підлого вторгнення росії в Україну життя поділилося на "до" і "після".
За більш ніж півтора роки війни за свою свободу пріорітети змістилися не на своє буття, а тільки на одну ціль: перемогти у війні і вигнати геть із рідної землі російських окупантів. Тому про свій найулюбленіший спосіб відпочинку намагаюся максимально не згадувати. Переможемо - тоді шлях відкриється і для нормальної роботи, якої буде ой як багато. І для відпочинку.
Якщо залишимося живими, звісно. Від ракет та шахедів з боку росії не застрахований сьогодні ніхто.
Але сучасні соцмережі бувають жорстокими до нас. Вони щодня намагаються повідомити тобі, яким був цей день рік, два, три і більше тому.
Ось і сьогодні душа здригнулася від болю...
Вісім років тому ми вчергове на вихідні їздили в Сорокошичі на риболовлю. Як робили багато років підряд, кожних вихідних, майже без "прогулів".Крім сезону нересту, коли риболовля із човна заборонена. І зимового сезону, коли вода стає твердою та човен по ній не пройде. Таким чином, ми щороку в червні з нетерпінням чекали на відкриття сезону риболовлі із човна. І мріяли, щоб якнайдовше стояла відкрита вода. Не замерзала вона, бувало, навіть у грудні. І навіть короткий світловий день нам не був страшним: на острові при свічках ми могли до опівночі грати в шахи, готувати на багатті всілякі смаколики, просто сидіти та мовчки говорити про все на світі... Ех, як же тереп не вистачає саме цих вечорів, світанків, необ'ємного простору, далеких горизонтів, жовтих листочків біля якоря у човні, незабутнього аромату осінніх туманів, ранкової кави на плавбазі біля острова,....
Хоч бери виходь із всіх соцмереж, настільки болісно про все згадувати... Так, ми обов'язково повернемося до мирного щасливого життя. І на улюблених островах зустрінемося із друзями, що пройшли пекло війни. І згадаємо тих, хто не повернувся, щоб ми могли організувати таку зустріч...
Ніколи не пробачимо русні відібраних життів, доль, простого людського щастя жити на повну. Перемога буде за нами.