Отож, після вчорашнього виснажливого спуску з Говерли я спав дуже міцно, на відміну від першої ночівлі. Колиба, у порівнянні із моїм похилим ложем у палатці на схилі гори, виглядала справжнім готелем, бо там була рівна тверда поверхня для спання. Я чудово виспався і сон відновив мої сили не гірше за аптечку в комп’ютерних іграх, хоча лише на 90%. Решту 10% я отримав під час сніданку. Цього разу я вже допомагав своїм друзям готувати їжу, на відміну від вчорашнього вечора, коли я зовсім виснажений впав на землю, наче мішок картоплі.
Після сніданку я нарешті зміг добре роздивитись місце, де ми ночували. Це була полонина – гірська рівнина, місце, де мешканці долин влітку пасуть своїх овець. Для цього всі вівці з кожного двору заганяються в одну отару і спеціально найняті для цього пастухи женуть всіх цих овець високо в гори, де вони пасуться ціле літо. Вівці вночі заганяються у спеціальні огороджені території, а пастухи ночують у примітивно зроблених дерев’яних будиночках, які захищають їх від дощу, які називають колибами. Пастухи доглядають овець і захищають їх від вовків, а також доять молоко і варять з нього сир. Саме в такому місці ми заночували, просто овець там ще не було, тому колиби були порожніми. Я гадаю, що через декілька днів після того, як ми пішли звідти, там вже з’явилися пастухи разом із своїми отарами.
Довкола пастуших будиночків масово росла якась рослина із широким зеленим листям, та й загалом на полонині все було яскраво зеленим, на відміну від вершин гір над нами, які ще досі були вкриті снігом. Це виглядало настільки красиво, що ці фотографії не можуть повною мірою передати мої враження.
Після сніданку та часу на те, щоб помилуватися околицями, ми зібрали наш табір, одягнули рюкзаки на спини та пішли вниз гірським шляхом. Ми закінчили наш похід, підкоривши всі заплановані вершини. Нам залишилось пройти близько 10 км до залізничного вокзалу в селі Лазещина, звідки ми планували повернутися додому. Озирнувшись востаннє на засніжені вершини гір, ми пішли вниз.
Дорога вниз не була надто важкою, певний час ми йшли через ліс, потім вздовж берега гірської річки, поки нарешті наш піший похід не завершився внизу в селі, звідки ми на поїзді повернулися до Львова.
Це був незабутній похід, який, не зламав мене своїм важким маршрутом, а навпаки, назавжди оселив у моєму серці любов до гір!
| Частина 1 | Частина 2 | Частина 3 | Частина 4 | Частина 5 | Частина 6 |
Цей пост англійською мовою тут.