En
Beyond self-discovery, I’ve realized how much the people around us matter. There is a common belief that everyone we meet serves as a lesson, but only those who withstand the test of time and life’s hardships truly stay. They are the most precious.
On a quiet day recently, I headed to the Pryvokzalny Market in Lviv to deliver my homemade apple cider vinegar. There, I visit Pani Oksana. She sells sunflower seeds and fragrant, unrefined oil—the kind that smells so rich, like sun-drenched fields in late summer. She also helps me sell my vinegar. We often chat about everything: family, children, and the rhythm of our city.
Since it was just after the holidays, many stalls were still closed. Pani Oksana was busy telling her customers so much fascinating detail about her products that they simply couldn't leave without buying something. Long-time customers praised her warmly. One elegant woman in a sophisticated beige coat and hat—looking very much like Queen Elizabeth—confidently told me how Pani Oksana once trusted her with a 300-hryvnia debt when she had forgotten her wallet at home.
"She simply believed in me," the woman repeated.
Later, an elderly man arrived, carrying something wrapped in a paper bag. He walked past the main displays and headed straight for Pani Oksana. She accepted the package with a thank-you. When she unwrapped it, we saw a round, fragrant loaf of homemade bread.
"He’s a relative," she explained to me. "He traveled home to the Ivano-Frankivsk region and bought this for me from a traditional home bakery."
"What a noble gesture," I replied. "Home bakeries always have their own secret recipes."
"But why did he bring me the whole loaf!" my friend exclaimed, looking for the man through her glasses. But he had already disappeared into the maze of market stalls.
Pani Oksana took the bread in one hand and a knife in the other. Right before my eyes, she sliced that round loaf into three parts. It was symbolic and mesmerizing, like a scene from a slow-motion film.
The first part she wrapped in paper and put in her bag to take home to her family.
The second part she placed in a small bag and offered to me. I accepted it joyfully.
The third part she sliced further and called over her friend who sells vegetables nearby. Her friend seemed to be waiting for the invitation; she quickly arrived, bringing some sliced meat to share with the bread.
I wished them a pleasant lunch and said my goodbyes. But that episode stayed with me. I’ve replayed those "slow-motion frames" in my mind over and over. Today, I finally found the explanation, and it feels like a revelation.
I usually like to divide a large workload or a long journey into three parts—it makes the goal feel achievable. But this is different. This is about dividing one’s own heart.
The first and most important part belongs to your family, children, and home. Like the piece Pani Oksana tucked away for her household.
The second part is given to those who need it most in the moment. Like the bread she shared with me.
The third part is shared with those who are ready to share their own heart with you. Like the lunch shared with a colleague.
This is how we maintain the balance of strength and the exchange of energy.
I must admit, I am still learning this distribution of energy. Sometimes I give everything to my son, then to my work, and sometimes to a friend. When that happens, I face exhaustion or emotional burnout. Pani Oksana has no idea that in one simple moment, she taught me a profound truth. I deeply respect and cherish people who are sincere and share their wisdom so naturally.
What about you? Do you know how to balance your inner resources? Do you have your own secrets for maintaining energy?
UA
Три символічні частини створюють баланс. Крім самопізнання мені важливо, які люди знаходяться в оточенні. Поширеною є думка, що усі люди зустрічаються нам для певного досвіду, а залишаються лише ті, котрі відсіялися часом і життєвими труднощами. Вони найцінніші.
Одного спокійного дня я несла свій оцет на Привокзальний базар. Пані Оксана продає там насіння соняшника і запашну олію (от справді, аромат цієї олії насиченого щойно вичавленого соняшника), а ще мій яблучний оцет. Ми часто говоримо про різне, родину, дітей, ситуацію в нашому місті. Після свят на базарі ще не були відчинені усі торговельні точки.
Пані Оксана продавала олію. Вона стільки цікавої інформації розповідала про кожен свій товар, що покупці просто не могли не купити. А постійні покупці вихваляли продавщицю улесливими словами. Одна поважна жінка впевнено сказала мені, що пані Оксана ще на початку їхнього знайомства дала олію в борг на 300 гривень, бо вона забула вдома гаманець.
-Просто повірила мені,- повторювала жінка в вишуканому бежевому пальто і в капелюшку, через цей одяг була схожа мені на королеву Єлизавету.
Пізніше прийшов старший чоловік, тримаючи в руках щось завернуте в паперовий пакет. Він мовчки пройшов вітрину і впевнено направився до пані Оксани. Вона прийняла згорток від нього і подякувала. Розгорнувши папір ми побачили, що там лежав круглий запашний хліб.
-Це мій родич, пояснювала мені пані Оксана, він їздив додому на Івано-Франківщину і купив для мене в домашній пекарні хліб.
-Який шляхетний вчинок.- відповіла я. -Адже домашні пекарні завжди мають власні рецепти у виготовленні тіста для хліба.
-Але для чого він цілий мені приніс! - вигукнула моя співрозмовниця, шукаючи поглядом з під окулярів того чоловіка. А він вже давно зник за базарними прилавками.
Пані Оксана взяла хліб в одну руку, а ніж в іншу. На моїх очах вона розрізала круглу буханку на три частини. Для мене це було символічно і видовищно! Одну загорнула в той папір і поклала в сумку , щоб занести додому. Другу поклала в пакетик і запропонувала мені. Я радісно прийняла і подякувала. А третій вона розрізала на скибки і покликала подругу, котра по сусідству торгує овочами. Вона наче й чекала на запрошення швиденько прийшла і принесла порізане м'ясне до хліба. На цьому я побажала смачного обіду і попрощалася з жінками.
Але той епізод не можу забути. Я переглядаю зноау і знову в своїй пам'яті наче, сповільненні кадри фільму: як хліб на моїх очах пані Оксана розрізає на три частини. Сьогодні я знайшла цьому пояснення. І це справжнє відкриття для мене. Я люблю великий обєм роботи або довгий шлях ділити на три частини, так легше виконати весь обсяг. А тут трохи по іншому. Мається на увазі ділити на три частини власне абстрактне серце. Перша - найважливіша частини відводиться для своєї сім'ї, дітей, родини. Як пані Оксана завернула шматок хліба додому.
Друга - дати частину тому, хто його потребує в даний час найбільше. Як пані Оксана шматок хліба дала мені.
А третю розділити з тим, хто готовий ділитися з тобою своїм серцем. Як той обід з сусідкою на овочах.Тоді буде збережений баланс сил і обмін енергії.
Я зізнаюся, що мені потрібно ще вчитися такому розподілу власної енергії. Іноді я все віддаю синові, пізніше роботі, а буває, що і подрузі. Тоді може статися спустошення чи емоційне вигорання. Пані Оксана навіть не здогадується, як вона в один момент мене навчила власної істини. Люблю, поважаю і бережу таких людей найбільше, котрі щирі і діляться своєю мудрістю.
А ви вмієте розподіляти власні ресурси?
Можливо у вас також є власні секрети для збереження енергії?*
The original text was written by me in Ukrainian. I used Gemini to help me translate my thoughts into English to share this story with the global community. Nature photos from my phone gallery.