Hi everyone! Today, I’ve been reflecting on two conversations that stayed with me. They were like mirrors, helping me see my own reflection more clearly.
Episode 1: The Geometry of Happiness — "The Straight Line" vs. "The Cardiogram"
Recently, a friend was telling me about her craving for stability. For her, the ideal life is a straight line — a world where everything is familiar, predictable, and orderly alongside her partner. To her, this is the very definition of true love.
I listened and realized that my life is more like a cardiogram. I fly, I fall, I leap high, and then I take a moment to rest. I’m the one who creates these emotional "attractions" for myself, and I’m the one who enjoys the ride. To me, love should be sincere and boundless, without any pre-defined lines or fences.
For her, stability isn't a limitation; it's a "safe harbor." Her straight line is the foundation of her world. For me, life is a flow. My "cardiogram" is proof that I only feel truly alive when there’s amplitude — that vibrant space between a peak and a quiet breath.
Despite our different geometries, I accept and celebrate our uniqueness. We can share experiences and talk for hours because we don't try to change each other. I don’t try to bend her line, and she doesn't try to tame my wilder curves. I’ve learned to embrace my emotional peaks, while a "straight-line" person might find such fluctuations overwhelming.
Episode 2: The Art of Negotiating with Yourself
Later, I met a woman at the pool. We struck up a conversation after a quick joke. She admitted she actually hates swimming. Surprised, I asked, "But we’ve both just spent so much time in the water. How can you do something you dislike so much?"
She explained that for her, the pool feels cold and unpleasant. However, she swims faithfully for medical reasons. To cope, she rewards herself: after the pool, she goes to the sauna, where it’s warm and cozy.
I was impressed by her discipline — that inner strength to find a compromise between "must" and "don't want to." But I don’t have to force myself. For me, the pool is an entire world. It’s my metaphorical ocean, where people are fish, sharks, or turtles. I don’t just swim; I interact with the element. I watch the ripples and feel the waves. Even a small pool can become a vast sea if you look at it through the right lens.
Some people need external motivation to grow. But I’ve realized that I am my own motivation. I do things simply because I draw pleasure from them. It’s my food, my air, my inner resonance. The swimming isn't the work; it's the reward.
The Flight and the Wings
I don’t waste energy fighting myself; I draw energy from what I do. My "cardiogram" isn't just a series of chaotic jumps — it's the pulse of a living interest in the world. My life is a journey.
In moments like these, I recall a famous metaphorical parable:
"Every woman is born a bird, meant to fly. And if she meets the right man, she will teach him to fly, too. The main thing is not to clip her wings in life together. Otherwise, she will still fly — in the best case, not with you, and in the worst, on a broomstick."
— Source: Author unknown widely shared as a folk parable
I think about the fact that my flight is only possible because my wings are never clipped. On the contrary, there is someone by my side who orders the chaos around me so that I can simply be the element I am. When you have someone who "paints" a sky for you to fly in, you’ll never need a broomstick.
It’s a rare gift to see "fish and sharks" where others only see tiles and chlorinated water. This individuality allows me to remain myself under any circumstances.
Womanhood is about the right to choose your own pace. Some find themselves in a whirlwind of emotions, some in the warmth of a sauna after a cold swim, and some in the safety of stability. All paths lead to self-discovery. These two women became mirrors for me, allowing my own light to shine even brighter.
This post was originally written in Ukrainian and translated/adapted into English with the help of Gemini AI to ensure the nuances of the metaphors and the "cardiogram" rhythm are best captured for English-speaking readers.
Три жінки, два дзеркала: про пошук власної стихії.
Привіт сьогодні маю в думках такі два діалоги.
Спочатку розповім про перший діалог. Назвімо його :"Геометрія щастя: «Лінія» vs «Кардіограма»"
Моя співрозмовниця мені розповідала про те, що їй комфортно відчувати стабільність, що її ідеальне життя - це рівна лінія, де все знайоме, зрозуміле і впорядковане разом з її партнером. І це для неї справжня любов.
І я відповідаю, що моє життя як кардіограма, я лечу і падаю, високо стрибаю і лягаю відпочити, я сама вигадую собі ці атракціони і сама на них катаюся. А любов має бути щирою і взаємною, без жодних ліній і парканів.
Для моєї співрозмовниці стабільність є не обмеженням, а «безпечною гаванню». Її «рівна лінія» — це фундамент, на якому вона будує свій світ.
Для мене життя — це потік. Моя «кардіограма» свідчить про те, що я відчуваю себе живою лише тоді, коли є амплітуда — від злету до спокійного відпочинку.
І разом з тим я розумію і приймаю нашу інакшість. Попри те, що ми різні ми можемо спілкуватися на різні теми, ділитися цікавим досвідом. Кожна людина індивідуальна в своєму комфорті і в любові. Як ви бачите я не намагаюся викривити її лінію, а вона не намагається приборкати мої "атракціони". Я навчилася стрибати на власних емоційних гірках, а от людина лінія отримує стрес від різких коливань.
А потім я зустріла другу жінку. Назвемо цей епізод як "Мистецтво домовлятися з собою"
Ми разом плавали в басейні, а пізніше у нас зав'язалася розмова через жарт. Вона сказала, що ненавидить плавати. І я запитала, але ж ми щойно плавати в басейні. Як ви можете робити те, що вам не подобається? А вона відповіла, що в басейні мокро, холодно і їй не приємно. Але вона змушена плавати за будь яких умов за рекомендацією лікаря. Тому вона вигадала собі нагороду, після басейну ходити в лазню, де тепло і затишно. Це велика дисципліна і робота над собою. Я втішилася, що пані дуже педагогічно підійшла до цього питання і це тому має неабиякий ефект плавання з примусом, але з винагородою. Це прояв внутрішньої сили щодня проходити певний ритуал і знайти компроміс між "треба" і "не хочу". Але я не змушую себе плавати в мокрому басейні. Для мене там цілий світ. Мій метафоричний океан, де люди це риби, акули, черепахи. А я не пливу, я взаємодію з стихією і бачу як вода в басейні робить легкі коливання утворюючи хвилі. Мені комфортно в тому стані. Я подумала, що навіть басейн може стати для мене морем.
Зараз я думаю, що комусь потрібна мотивація для власного розвитку. А я сама собі мотивація, я роблю те, від чого просто банально отримую задоволення, бо це моя їжа, і моє повітря, і мій внутрішній резонанс. Плавання це і є моя винагорода.
Я не витрачаю енергію на боротьбу з собою, я її отримую з того, що роблю
Виходить, що моя «кардіограма» — це не просто хаотичні стрибки, а пульс живого інтересу до світу. Я лечу вгору, бо мені цікаво, і лягаю відпочити, коли вражень мені вже достатньо. Моє життя-це подорож.
У такі моменти я згадую відому фразу «Кожна жінка, як птах, народжена літати. І якщо вона зустріне справжнього чоловіка, вона навчить літати і його. Головне — не обламати їй крила в сімейному житті. Інакше вона все одно буде літати, тільки в кращому випадку — не з тобою, а в гіршому — вже на мітлі». Автор невідомий (поширюється в мережі як народна притча
Я думаю про те, що мій політ можливий лише тому, що я маю крила, які ніхто не намагається підрізати. Навпаки, поруч є той, хто впорядковує хаос навколо, щоб я могла просто бути цією стихією. Коли є хтось, хто «малює» мені простір для польоту, мені ніколи не знадобиться мітла.
Це рідкісний дар — вміти бачити «рибок та акул» там, де інші бачать лише кахель і хлоровану воду. Це і є та сама індивідуальність, яка дозволяє залишатися собою в будь-яких обставинах.
Жіноча індивідуальність — це не лише про сукні чи характер, це про право обирати свій темп. Хтось знаходить себе у вихорі емоцій, а хтось — у теплі лазні після холодного басейну, а хтось почувається в безпеці в своїй стабільності. Усі шляхи ведуть до самопізнання. Ці дві жінки стали для мене дзеркалами, які допомогли ще чіткіше побачити власну яскравість.