I sometimes pass by this place and every time my gaze stops on this old lock, which seems to ask: take a picture of me :) The house behind this gate is not alien to me! My great-grandmother once lived there, whom I loved very much and often spent time with her.
Я іноді проходжу повз це місце і щоразу мій погляд зупиняється на цьому старому замку, що ніби просить: сфотографуй мене:))) Він красивий і в кольорі, і в монохромі. Хата, яка знаходиться за цією брамою, мені не чужа! Там колись жила моя прабабуся, яку я дуже любила і часто проводила з нею час.
I recently caught myself thinking that we have the key to this gate! Now this old house belongs to our relatives, but just in case they left us the key to the territory. So last Saturday I spontaneously decided to take a walk there and try to open a mysterious lock... It was evening, after the rain. As a child, it seemed to me that to go far.
Objectively speaking, 5-7 minutes is enough! I insert the key into a slightly rusty "kolodka" (so we call the locks). And - that's the first time everything works out.
Нещодавно зловила себе на думці, що у нас є ключ від цієї брами! Тепер цей старий дім належить нашим родичам, але на всяк випадок вони лишили нам ключ від території. Так ось минулої суботи я спонтанно вирішила прогулятися туди і спробувати відкрити загадковий замок... Був вечір, після дощу. В повітрі панувала свіжість і запах квітів. В дитинстві мені здавалося, що туди йти далеко, але це певно тому що я була мала. Якщо не зупинятися біля кожної квітки щоб її сфоткати, то 5-7 хвилин є достатньо! Я вставляю ключ у трохи заржавілу "колодку". І - ось з першого разу все вдається.
This guy went with me without permission. Well, do you know that this is a cat-dog Vasya?
Hello, house. As I expected, everything here is overgrown with grass to the waist. My great-grandmother's son, who owned the house, has also died, and his children rarely visit here. An old white lonely house. There are many of them in this village.
The most valuable shoes in the wild after rain:(
Привіт, хатинко. Як я і передбачала усе тут заросло травою по пояс. Син моєї прабабусі, якому належав будинок, вже також помер, а його діти хоч навідуються сюди, але рідко. Старенька біла самотня хата. Таких у цьому селі чимало. Ось доріжка, яка ще трохи рятує мене від загального хаосу. Ось двері, в які давно ніхто не заходив...
Great-grandmother's name was Kasya, that is, officially Kateryna. She had 6 children, but two daughters died at a fairly young age. The other children married and went to the city. Sometimes children and grandchildren came. Then it was noisy and fun near the house, like in a beehive. It was so interesting for me!
And here once stood my lovely swing...
Прабабусю звали Кася, тобто офіційно Катерина. Вона мала 6 дітей, проте дві доньки померли у досить молодому віці. Інші діти одружилися і поїхали в місто. Іноді діти та внуки приїжджали, переважно на вихідних. Тоді біля хати було шумно і весело, як у вулику. Мені, малій дитині, що виховувалася у маленькому селі, це було так цікаво!
At first I was taken to visit grandma Kasya by parents, but pretty quickly I learned to walk alone. I often stayed with her for a few days. I think it was nice for a lonely old woman. I did not find her husband, that is, my great-grandfather Andriy, alive. She was probably about 86 years old, when I was only 5. Grandma Kasya was very kind, she never scolded me. She died when I was 10 and she was 91. I missed her very much.
Спочатку мене водили в гості до бабці Касі (так ми її завжди називали), але досить швидко я навчилася ходити сама. Частенько я лишалася на кілька днів у неї. Думаю самотній старшій людині це було приємно. Її чоловіка, тобто мого прадіда Андрія, я не застала в живих. Худоби на той час бабуся вже також не тримала. Готувала собі їсти, прибирала в хаті і на дворі. Їй було мабуть десь 86 років, коли мені було всього 5. Я, чесно кажучи, була чемною, спокійною дитиною, тому нам було добре разом. Бабця Кася була дуже доброю, ніколи мене не сварила. Мабуть вона розповідала мені якісь історії зі свого життя... Ми грали якісь ігри. Я вже навіть не пам'ятаю цього всього. Бабуся померла, коли мені було 10 років, а їй 91. Я дуже за нею сумувала.
Well, I would like this house to stand for a while longer. As a memory of this bright woman who raised many children, grandchildren and even great-grandchildren. She lived a long, difficult life, saw the change of several powers and two world wars, and even independence of Ukraine.
I hope that the heirs will not leave this wonderful hut to chance.
Well... it's time for me to go:)
Ну що ж, я хотіла би, щоб ця хата ще трохи постояла. Як пам'ять про цю світлу людину, що виховала багатьох дітей, онуків і навіть правнуків. Прожила довге, складне життя, побачила зміну кількох влад і дві світові війни, і навіть дочекалася незалежності.
Сподіваюся, що спадкоємці не залишать напризволяще цю чудову хатину. А мені час іти, бо сонце йде до заходу.
Thanks for your visit! Join the initiative by 