У нас весна, але знову похолодання. Тому замість сучасних мандрів я поринаю у минулі. Приємні спогади гріють душу...
Минулого літа я жила в селі. Навколо, у сусідніх селах є багато цікавого!
Моя подруга 
От одного дня ми вирішили дослідити таємничі ліси та знайти скелю Триніг.
Надя вже бувала там, але з мамою 
Цікаво, що у попередні дні тоді падав дощ і було прохолодно. І нарешті
з'явилося сонце і прекрасні хмари, наче шматки вати... Я йшла на автобус і просто дивувалася, бо забула як виглядають хмари😊😊😊.
Спочатку я приїхала у село Пониква. Там дуже красиво: є кілька великих ставків, де розводять рибу. Вдалині видніються пагорби Вороняки. Колись село процвітало, тут був пивзавод. Зараз багато хат покинуті, молодь часто їде жити у місто або працювати за кордон.
Ну мене цим не здивуєш, адже я походжу з хутора, де взагалі мало людей лишилося. Хата Надиної бабусі знаходиться в центрі села, біля церкви.
Погулявши селом, ми відпочивали на красивому подвір'ї, зі старими деревами та гойдалкою. У квітнику розкішні троянди. Також подруга садить город і має свіжі овочі та зелень, коли приїжджає сюди.
Дуже приємно було посидіти у затінку дерев, але наша мета - похід. Ми їхали сільською дорогою крізь поля і пагорби, порослі травою. Краса!!!
Згодом ми зупинили авто біля підніжжя пагорба, у глухому лісі. На початку маршруту, трошки піднявшись вверх, побачили місце витоку ріки Стир. Завжди дивуюсь: як це великі ріки починаються з малого струмка?
Ми поволі набираємо висоту... Буковий ліс створює приємну прохолоду і тому йти досить легко... В одному місці ми розгубилися і не знали дальшої дороги. Але інтуїція привела нас правильно, до трохи пошарпаної таблички. Ура, ось і скеля!!!
Так, вона не дуже велика (висота десь 7 метрів), але красива і живописна. Оскільки у нашому регіоні небагато скель, то цінуємо те, що маємо.
Це вапняковий піщаник, отвори у ньому "зробили" вітер і вода впродовж тисячоліть. Триніг і навколишній ліс належать до Національного парку Північне Поділля. "Брат" цієї скелі є в селі Підкамінь, за кілька кілометрів звідси. (Я колись писала про це місце). Ну, фотосесія це святе... Тому взявши у помічники Макса ми трошки побули фотомоделями.😎
Далі була смачнюща перекуска і — час додому.
Дорогою назад ми трошки заблукали, проте це лише відкрило нам нові гарні місця і згодом ми вийшли на правильну дорогу.
Ще багато загадок містять ці місця. Іноді ми їдемо за тридев'ять земель, а краса ось, під боком...
Тому всім бажаю пізнавати рідний край і радіти з його тепла та щедрості. А якщо захочете поділитися спогадами з нами, то це можна зробити у спільноті #saturdaymemories, заснованій
Па;)
