I and the city. The city and me. We try to find and love each other. It seems that in order to love Lviv, I need intermediaries. I need a man who leads me by the hand through all these ancient streets and yards. If I fell in love with a native of Lviv, I would automatically fall in love with Lviv. But for now my heart is free. To feel, I take as a mediator of friends, locals or visitors... Many of my dear native Lviv residents were forced to leave Ukraine because of the war. I miss it. On the other hand, some friends moved here to live from more dangerous regions. My city looks like an anthill again...
And I appreciate it the most when I'm at a distance, like now in the village. So sitting in this green "jungle" I look at photos of this spring and immerse myself in the world of monochrome.
Я і місто. Місто і я. Ми намагаємося знайти один одного і полюбити один одного. Здається для того, щоб полюбити Львів мені потрібні посередники. Людина, яка веде мене за руку по всіх цих вуличках і дворах. Якщо б я закохалася у корінного львів'янина, то автоматично закохалася б у Львів. Але поки що моє серце вільне. Щоб відчути, моє місто я беру в посередники друзів, місцевих чи приїжджих... Чимало моїх дорогих корінних львів'ян були змушені виїхати за межі України через війну. Я сумую через це. А з іншого боку і деякі друзі навпаки переїхали сюди жити з більш небезпечних регіонів. Моє місто знову схоже на мурашник...
І я найбільш його ціную, коли знаходжусь на відстані, як от тепер в селі. Тому сидячи у цих зелених "джунглях" я переглядаю фото цієї весни і занурююсь у світ монохрому. Він личить цьому старому місту.
This is my entry to the Monomad challenge by 
Thanks for your visit and support. Stay close:) See you!
