Hello, today the road home was longer than usual for me and my son. Because in the morning and in the evening my friend in Poland, Marta, drives us to work in kindergarten. Sometimes I drive by myself when I have other things to do in the city after work. And sometimes, when Maxim didn't listen to me, I told him that we would go home on foot. And it often happens that children give up something new, even if it is really good. Adults sometimes also have a fear of novelty.
And today I kept my promise. Maxim said no again and I do not want, and we were going to go. Our path goes over the river. My son and I see people who also walked this road, some of them were evicting dogs, mothers were carrying children in carts. Adults went with children who rode bicycles. My Maxim asked him to take a photo of everything along the road over the river. And he collected dandelion flowers. Maxim decided to collect a whole bouquet at home and put them in a vase. He knows how much I love fresh flowers.
Our way home ended because we finally got home. Maxim told me that he wants to go home every day and that it is not long, but even very interesting.
It turned out that what I ordered my son to turn into what he really liked. And the situation turned upside down. I will now tell Maxim- "If you are polite, we will walk home across the river." And all the fears in our heads. And everyone should take a step forward, and it immediately becomes clear to us that we only need to move forward!
Thank you for your attention and reading!
I am very pleased with your comments, so I look forward to them!
Привіт, сьогодні дорога додому була для мене і мого сина довшою, ніж зазвичай. Тому що зранку і вечором нас підвозить в дитячий садок моя подруга в Польщі- Марта. Іноді я їзджу сама автомобілем, коли я маю якісь ще справи в місті після роботи. І часом, коли Максим мене не слухався, то я йому говорила, що підемо додому пішки. І часто так буває, що діти відмовляються від чогось нового, навіть якщо це нове є насправді хороше. Дорослі часом теж мають страх до новизни.
І сьогодні я виконала свою обіцянку. Максим знову казав ні і не хочу, і ми зібралися йти. Наш шлях йде понад річку. Я з сином бачити людей, які йшли також по цій дорозі, одні з них винулювали песиків, мами возили дітей в калясці. Дорослі йшли з дітьми, які каталися на роверах. Мій Максим просив йому робити фото біля всього вздовж дороги над річкою. А ще він збирав квіти кульбабки. Максим вирішив назбирати цілий букет додому і поставити їх в вазу. Він знає як я люблю живі квіти.
Наша дорога додому закінчувалася, бо ми прийшли нарешті додому. Максим мені сказав, що хоче так щодня ходити додому і що це зовсім не довго, а навіть дуже цікаво.
Ось так, те чим я лякала сина перетворилося на те, що йому дуже сподобалося. І ситуація перевернулася кардинально навпаки. Будеш чемний, то пілемо пішки понад річку. А ще всі страхи в нашій голові. І варто зробити крок вперед і стає мені одразу ясно, що тільки вперед і треба рухатися!
Дякую вам за увагу і прочитання!
Мені дуже приємні ваші коментарі, тому чекаю їх з нетерпінням!
This is my entry for the contest #monomad challenge by
