Hello to all lovers of black and white photography. On the weekend, my son and I went on a short hiking trip. We climbed the nearest "boy's" mountain. A huge cross is placed on it. And today my son said that at school he saw this cross from the window and thought about the fact that we were there together yesterday. Pleasant memories, because indeed, we slowly climbed up, but rapidly descended.
Привіт усім любителям чорнобілої фотографії. На вихідних я з сином пішли в невелику пішу мандрівку. Ми підіймалися на найближчу "хлопську" гору. На ній розміщений величезний хрест. А сьогодні мій син сказав, що в школі бачив цей хрест з вікна і подумав про те, що ми там були разом вчора. Приємні спогади, бо справді, ми повільно підіймалися вгору, але стрімко спустилися.
At the foot of the mountain there is a small playground. Benches, swings, climbing structures were all covered with a white blanket of snow.
У підніжжі гори є невеличкий дитячий майданчик. Лавки, гойдалки, конструкції для лазіння усе покрив сніг білою ковдрою.
There is a forester's house nearby. And on the mountain itself, houses are built on all sides and people live in them.
Поряд є будинок лісника. А ще на самій горі з усіх сторін побудовані будинки і в них мешкають люди.
We were already here in the spring, so Maksym confidently walked up the road. "Forward and up!" said the son. And I had no choice but to follow his walking pace, even though I was a little behind him.
Ми вже тут були весною, тому Максим впевнено йшов дорогою догори. "Вперед і вгору!"- сказав син. І мені нічого не залишалося як слідувати його темпу ходьби, хоч я була трохи позаду нього.
A wide stony road leads up. There are wooden benches along the road. You can sit down to rest, but it was quite cold, so we walked slowly. The journey takes about an hour.
Догори веде кам'яниста широка дорога. Вздовж дороги стоять дерев'яні лавки. Можна сісти відпочити, але було досить холодно, тому ми повільно йшли. Дорога займає близько години часу.
After leaving the forest, I saw a huge space around. Everything was pure white, only a few buildings stood out against this background.
Вийшовши з лісу побачила величезний простір довкола. Усе було біле білюсіньке, лише кілька будинків виділялося на цьому фоні.
The highest point of our city was once again overcome by us. Incredible views opened up to us from a height. We were inspired by the fresh air and returned home happy and tired. Thank you for your attention and reading this publication. This is my entry for the #monomad challenge.
See you!
Найвища точка нашого міста була знову подолана нами. Неймовірні краєвиди відкривалися нам з висоти. Ми надихалися свіжим повітрям і щасливі і втомлені повернулися додому. Дякую вам за увагу і прочитання цієї публікації.
До зустрічі!