| Hello, friends! Last week, together with Darynka, we visited a neighboring town where she attends additional art lessons. Besides her school classes, she loves drawing and wants to improve her skills. However, mastering the techniques is quite challenging for her. For example, last time, she came out of class in tears because she felt that the teacher was making unnecessary remarks. In reality, he was just giving constructive feedback to help her improve, but to her, it seemed like he was being overly critical. I had to calm her down a bit, which made us late for the bus. She left the class a few minutes later than usual, and then we spent some time talking so she could feel better. But this is just a small lyrical digression because today I wanted to share something else with you. So, that day, while waiting for her, I had some free time. Usually, I go shopping for groceries, but this time I finished earlier. I had about 15-20 minutes and simply enjoyed the stunning sunset. It was already the end of winter. Some snow was still lying around, the air was quite cold, but the buds on some trees had started to swell, signaling the approaching spring. The sunset was unique—half-winter, half-spring. There was already a faint hint of spring in the air, though barely noticeable. I walked down the street, unable to take my eyes off the view. The red rays of the sun breaking through the horizon seemed to say, "Yes, we are still winter, but spring is very near." It was so beautiful that I simply couldn't stop taking photos—one, then another, then a third... They all seemed identical, but I thought, "What if the previous one didn't turn out right? Maybe this one will capture that last bright red ray of the sun before it fully gives way to the evening." 🌅 | Привіт, друзі! Минулого тижня разом із Даринкою ми відвідували сусідній населений пункт, де вона ходить на додаткові уроки малювання. Окрім занять у школі, вона дуже любить малювати й хоче навчитися робити це краще. Втім, сам процес опанування техніки дається їй нелегко. Наприклад, минулого разу вона вийшла із занять у сльозах, бо їй здалося, що вчитель робив їй якісь недоречні зауваження. Насправді ж він просто давав конструктивні поради, щоб допомогти їй вдосконалитися. Але доньці здавалося, що він надто прискіпливий. Мені довелося трохи її заспокоїти, через що ми запізнилися на маршрутку. Вона вийшла із занять на кілька хвилин пізніше, а потім ми ще трохи поговорили, щоб вона оговталася. Але це такий невеликий ліричний відступ, бо сьогодні я хотів би поділитися з вами не цим. Отож, того дня, коли я чекав на неї, у мене залишилося трохи вільного часу. Зазвичай я в цей час ходжу по магазинах, щоб купити продукти додому, але цього разу впорався швидше. Було хвилин 15–20, і я просто насолоджувався чудовим заходом сонця. Це був уже кінець зими. Десь іще лежав сніг, повітря було досить холодним, але на деяких деревах бруньки вже почали набухати, сповіщаючи про швидкий прихід весни. Захід сонця був особливий — наполовину зимовий, наполовину весняний. У повітрі вже ледь відчувався запах весни, хоч він був ще дуже тонкий. Я ходив вулицею і не міг відірватися від цього видовища. Червоні промені сонця, що пробивалися крізь обрій, наче говорили: "Так, ми ще зимові, але весна вже зовсім близько." Це було настільки красиво, що я просто не міг зупинитися — одне фото, друге, третє... Здавалося, всі вони однакові, але я думав: "А раптом попереднє не вийшло? Ось цим фото я точно передам цей останній яскравий червоний промінь сонця, що зблиснув перед тим, як остаточно поступитися вечору." 🌅 |
