Hello everyone and Happy New Year!
This year was full of events for me. Something for me ended forever, and some events I will remember for the rest of my life. The era of global changes continues in the world and we cannot be apart of it. I accepted the challenge brought to me by the year 2022 and I say goodbye to this difficult year in my life with dignity.
Привіт усім і з Новим Роком!
Цей рік був насичений для мене подіями. Щось для мене закінчилося назавжди, а деякі події я запамятаю на все життя. В світі продовжується епоха глобальних змін і ми не можемо бути осторонь цього. Я прийняла виклик, який мені приніс 2022 рік і я з гідністю прощаюся з цим важким роком в моєму житті.
My happiest event is still ahead of me. This is a victory for Ukraine! I am sure that one day everyone will come to see how we live in Ukraine in prosperity and abundance.
But I remember how happy I was when I came home in the fall. When I crossed the border, my heart was beating, I heard and understood the language of the people, the customs officials. Everyone spoke Ukrainian. I felt like a master on my land. Air, people, native paths and roads. I can walk there with my eyes closed. I know everything in my city and I love Lviv infinitely. That's how, after traveling through many countries, I realized that the best thing for me was at home. They treat me well here, people help me a lot. But there is one negative feature. It's a fake smile. I can't get used to this and I don't understand what the interlocutor really feels and who I can trust. At work, they told me with an incredible smile that I shouldn't do that, they complained about me. How can you not smile sincerely? And they will smile even if they don't like you at all. I always explain to myself that we have different mentalities. And the Ukrainian approach is closer to me and I am not going to hide my true feelings. Another important thing for me is the feeling that my self-esteem is being underestimated. All my initiatives, my passions, my vision of work performance are not perfect and not clear to my employees. Correctly, as they do and not otherwise. Therefore, I am forced to finalize my employment contract and then independently decide my future fate.
Найщасливіша подія у мене все ще попереду. Це перемога України! Я впевнена, що колись всі будуть їхати до нас, подивитися як ми живемо в Україні в добробуті і достатку.
Але я пам'ятаю, яка я була щаслива, коли приїхала восени додому. Коли перетинала кордон, моє серце билося, я чула і розуміла мову людей, митників. Усі говорили українською. Я відчувала себе господарем на своїй землі. Повітря, люди, рідні стежки і дороги. Там я можу ходити з заплющеними очима. Я все знаю в своєму місті і люблю безмежно Львів. Ось так проїхавши безліч країн я зрозуміла, що найкраще мені було вдома. До мене тут гарно ставляться, люди допомагають мені дуже. Але є одна негативна риса. Це брехлива посмішка. До цього я не можу звикнути і не розумію, що насправді відчуває співрозмовник і кому я можу довіряти. На роботі мені при неймовірній посмішці говорили, що так робити не слід, скаржилися на мене. Як можна посміхатися не щиро? А вони будуть посміхатися навіть якщо ви їм зовсім не подобаєтеся. Я собі завжди пояснюючи, що у нас різний менталітет. А український підхід мені ближчий і я не збираюся приховувати мої справжні почуття. Є ще одне для мене важливе значення, це відчуття, що мою самооцінку занижують. Усі мої ініціативи, мої захоплення, моє бачення виконання роботи є для моїх співробітників не досконало і не зрозумілим. Правильно так, як роблять вони і не інакше. Тому я змушена допрацювати свій трудовий контракт і тоді самостійно вирішити свою подальшу долю.
I don't tell anyone, but I dream of Lviv. I believe that my country will win, that beautiful cities will be rebuilt. And I really want to travel in Ukraine after returning home.
Я нікому не кажу, але сниться Львів. Я вірю, що моя країна переможе, що відбудуються красиві міста. І я дуже хочу після повернення додому подорожувати Україною.
