Привіт, друзі!
Вікна — це безперечно тема дуже філософська. Те, як ми їх оформлюємо, як часто у них виглядаємо, означає наше ставлення до світу. Хтось любить важкі штори, хтось жалюзі або ролети. Мені подобається легкий прозорий тюль, який впускає багато сонця і дозволяє бачити світ навколо. Причому це стосується і життя місті, і в селі...
В місті я живу на першому поверсі і деякі мої друзі дивуються, що мене легко можна побачити з вулиці, коли хтось йде алейкою. Але район у нас не дуже людний. Мені нормально:)
Проте сьогодні ми подивимося крізь мої вікна у селі, де практично немає людей. Ховатися тут немає від кого. Тільки людина і досить дикий світ природи. Завдяки чудовій ініціативі цієї спільноти я придумала фішку: робити фото з вікон у різні пори року і потім це все порівняти... Тобто якщо я не забуду про це, то через рік зможу зафіксувати всі пори року і поділитися з вами!
Вгорі фото з грудня, кімната лише після ремонту. Внизу — сучасне фото. Можемо порівняти сніжний покрив...
Сьогодні падає мокрий сніг і завиває дикий вітер. Жаль, мої фото не можуть до кінця передати цієї жорсткої метелиці... Я рада, що у мене є піч і багато дров. І навіть тато, який ці дрова приносить з вулиці. У таку погоду лише сидіти в кімнаті і дивитися крізь вікно, попиваючи чайок...
Головний герой цього завіконня — старий крислатий горіх, який створює дуже густу тінь влітку. Навколо росте багато самшиту. (Здавна у нашому крихітному селі біля кожного дому росли міні-плантації цього куща). Наші кущики досить маленькі, але було і кілька високих дерев, через які я почувалась наче в джунглях і у кімнату проходило мало проміння. Тато зрізав ці дерево-кущі і від них залишились сухі гілки та стовбури, але це практично непомітно.
Далі бачимо кілька покинутих хат, де вже ніхто не живе. Один дядечко приїжджає сюди з сусіднього містечка, щоб доглядати за невеликою пасікою.
Це північно-східна сторона. Самого сходу сонця я не можу побачити, але коли воно підіймається трішки вище, то освітлює усю мою кімнату!
А далі сонце прямує по небу вверх і помало починає зазирати у вікно на південній стороні. Тут ми можемо побачити хлів та стодолу і всілякі прибудови. Маленькі двері спереду — це вхід у хлів, де колись жили корова, свиня і кури. Тепер там, на жаль, багато мотлоху... Збоку можна зайти в інші двері і опинитися у стодолі, де колись зберігали сіно, солому та інструменти для с/г робіт. Ех, тепер там теж склад мотлоху...
Я люблю цю велику і трохи стару будівлю, вона нагадує мені про давні часи. І я хочу підтримувати її у хорошому стані, поки у мене вистачить сил.
Із вікна великої кухні я можу спостерігати нашу ялинку, "врятовану" з хащів кілька років тому, лавку, невеликий столик, за яким влітку я снідаю. Вологість добряче знищила його за останні два роки:) Тут все старе, не для картинки... Але все ще функціональне. Жити можна. І насолоджуватись життям теж. Поступово змінюючи все на краще. Читаючи дописи моїх знайомих хайверів про будівництво і облаштування будинків у селі, я радію з того, що я не одна:) Хтось будує з нуля. А хтось відновлює щось старе. Кожен варіант має як плюси, так і мінуси... Але це вже зовсім інша історія!!!
Сьогодні я оформила свою розповідь фотками з двох періодів цієї зими: середини грудня і середини січня! Як бачите зимовіша зима була тоді...
А я продовжую мріяти вернутися сюди і побачити світ не лише крізь вікно, але і під час прогулянок. Коли світить сонце, повсюди лежить сніг і легкий мороз тримає весь світ у красивій зимовій формі:) Дякую за спільну подорож у завіконня!!!
Біля вікна в одному дуже затишному ресторані.
Приєднуйтесь до спільноти Life stories і розкажіть нам про вид з вашого вікна вдома, на роботі чи у якомусь гарному місці, де вам є добре...