Hi friends!
Today I want to share my impressions of Easter Tuesday and invite you to the theme of our community week, namely "Mystical stories in your life."
Привіт, друзі!
Сьогодні хочу поділитися враженнями від великоднього вівторка і запросити вас до теми тижня нашої спільноти, а саме "Містичні історії у вашому житті".
In our village there is a long tradition of visiting the graves of relatives on the second or third day of Easter (ie on Holy Monday or Tuesday). Once a priest conducted a service in the cemetery and approached each tomb with a procession. Since the pandemic, that is, since 2020 there has been one general funeral service with the reading of the names of the dead, and later all people go to the graves of their relatives and spend time there. Since it happened on Monday, my mother and I were the only visitors to the realm of the dead.
У нашому селі здавна є традиція відвідувати могили родичів на другий чи третій день свят (тобто в Світлий понеділок чи вівторок). Знаю що в інших селах частіше це відбувається на провідну неділю, тобто через тиждень після Пасхи. Колись священик проводив службу на цвинтарі і підходив з процесією до кожного гробу. Починаючи з пандемії, тобто з 2020 року проходить одна служба з зачитуванням імен померлих, а згодом усі родичі йдуть до могил рідних і проводять там час. Оскільки це відбулося в понеділок, то ми з мамою вже майже не зустріли там людей.
I caught myself thinking that I hadn't been to the cemetery in the spring for a long time. Right now, beautiful spring flowers are blooming here, such as the blue ones on the grave of my grandmother, who loved flowers. There are also some blooming wild trees (probably cherries). Calmness is here.
I light candles (my mother thinks she can't do it), and I really like to light candles or fire.
My mother says that before Easter she had a dream about her mother (ie my granny), who told her that it was time to wake up because mom would not have time to do anything for the holidays. By the way, my mother really slept longer than usual. Sometimes we dream of the dead.They can give advice, warn of danger.
Я зловила себе на думці, що давно не була на цвинтарі саме навесні. (У нас ще ж є традиція відвідувати 1 листопада, оце мені частіше вдавалося). Якраз тепер цвітуть красиві весняні квіти на гробках, наприклад на могилі моєї бабусі по татові, яка любила квіти. Цвітуть і деякі дикі дерева (мабуть черешні), що самовільно засіялись на кладовищі. Спокійно якось.
Відвідали прабабусь та прадідів, бабусь і дідусів та ще деяких родичів. Я запалювала лампадки (мама вважає, що " у неї не горить"), я взагалі страшенно люблю палити свічки або вогонь.
Мама каже, що перед паскою їй приснилась бабуся, яка сказала їй, що час прокидатися, бо не встигне нічого зробити на свята. До речі, і справді мама тоді спала довше ніж зазвичай. Іноді нам сняться мертві. Вони можуть давати поради, застерігати від чогось але ніколи не хочуть розповідати, як їм там. Мені вони вже давно не снилися, а мамі частіше. Я сподіваюся, що вона сама про це напише!!!
For me, mysticism is the unity of the visible and invisible world, it is when we can look into the afterlife. Intuition is a kind of mediator between the worlds. I noticed that if I don't listen to her, I turn out to be a complete fool...
Once upon a time I loved walking around cemeteries, but later the mood changed completely. On the contrary, I avoided cemeteries. Anyway, now I'm at peace with myself. Speaking of the outside, I'm glad I have these graves where I can remember my ancestors. And speaking of some inner mood, in recent years I have finally got rid of the fear of death. And I get rid of it now. The war seems to dull this fear a bit.
Now I feel calm here in the cemetery. My mother and I remember all the ancestors. To some extent, I am glad that my grandmother does not see the horror that is happening in my country (she died in 2019). And sometimes I miss her:(
Для мене містика — це єдність видимого і невидимого світу, це коли ми можемо зазирати в потойбіччя. Інтуїція — це до речі є своєрідний посередник між світами. Я помітила, що якщо її не слухаю, то виходить повна фігня...
Колись давно я дуже любила тинятись по цвинтарях і була готесою, а згодом реакція повністю змінилася. Я навпаки уникала навіть оцієї родинної традиції. В будь-якому разі тепер я прийшла у стан спокою. Якщо говорити про зовнішнє, то я рада, що у мене є ці могили, де я можу згадати предків. (А є ще дуже крутий старий цвинтар поруч, мама каже, що там теж поховані якісь наші пра-пра-, але тепер вона вже їх не знайде... Але то інша історія, колись туди підемо). А якщо говорити про якийсь внутрішній настрій, то за останні роки я врешті сама по собі позбулася страху смерті і позбуваюся в теперішньому часі. Війна мабуть трохи притуплює його. Тепер почуваюсь тут на цвинтарі спокійно і нейтрально, радію з того, що весна і сюди добралась. Згадуємо з мамою усіх стареньких. У певній мірі я рада, що бабця не бачить того жахіття, яке зараз робиться в моїй країні...
The view of the ancient Olesko castle.
Our hike ended quite abruptly; we managed to get around the graves, all the candles were lit, and at that moment the ever-increasing rain drove us from the world of the dead to the world of the living.
Наш похід закінчився доволі різко; ми все встигли, всі свічки були запалені, і в той момент дощ, що постійно посилювався, вигнав нас зі світу мертвих до світу живих.
After all, we went to visit relatives. There I played with two nieces. We took a little walk in the rain, learned to take photos, the girls showed me their hiding place on the windowsill and introduced me to a kitten that used to be called Caramelka and now Simba. I love children who are not fussy:) And I love cats, you already know that.
By the way, some photos from my post were taken by little Nickа, she is three years old. I decided not to edit them.
Адже ми ще пішли в гості до родичів. Там я гралась із двома двоюрідними племінницями. Ми трошки гуляли в перервах між дощем, вчились фотографувати, дівчата показували мені свою схованку на підвіконні і познайомили з кошеням, яке раніше звалось Карамелька, а тепер Сімба. Люблю дітей, які не вередують:)
Ось таким був ще один "день без новин", адже в селі я читаю новини лише раз, перед сном. Було відчуття, що в цей день я відпочила і відчула себе ніби пазлом у картині роду.
Всім дякую за читання!!! Залишайтеся поруч.
This was another "day without news", because in the village I read the news only once, before going to bed. (But the war continues !!!)
There was a feeling that on this day I rested and felt like a in the picture of my family.
Thank you all for reading! Stay close.
Stay with Ukraine 🇺🇦