Hi, my dear followers and curators. To read this interesting article by English, pleas use Google translate, because I'm very tired after my adventures with cats and humans:)
I hug everyone!!!!🥰
Я вже є тут. Горіх на місці, як і хата, як і коти, їх трошки побільшало, бо мама привезла мені свого Чорного. Але сьогодні не про них.
Коли мене запитують, чим я займаюся в селі, я впадаю в ступор. Я пишу статті, але не розумію, чого тоді їх так мало:((( Мабуть тут є купа дрібних господарських справ, яких немає в місті... Ну і всякі пригоди з котами, але про це в окремій розповіді.
І ще часом буває питання, чи мені не нудно. Ні:)
Тема цього тижня мене дуже цікавить. Я вивела абсурдну на перший погляд формулу: для того щоб знайти відповідальність, треба відмовитися від відповідальності. Тепер спробую пояснити. (Власне ця формула працює для людей, які намагаються змінити своє життя і шукають себе).
Думаю, нам всім приємно коли поряд відповідальні люди. Вони виконують обіцянки, їхні слова і дії співпадають, на них можна покластися. Це серйозні і дорослі люди. З ними спокійно.
Проте безвідповідальні люди не падають з космосу:))) Вони стають такими впродовж життя. Все звісно закладається в дитинстві. Мені здається тут є два варіанти. В першому дитина є в центрі уваги, їй дають все, натомість покладають на неї мало обов'язків. Така людина в дорослому віці може теж очікувати, що їй все принесуть, подарують, вирішать проблеми. Є й інший випадок, коли дитину навпаки обесцінюють, не хвалять за успіхи у навчанні чи якісь творчі здобутки, але щедро критикують. Така людина в один момент може зламатися і перестати старатись.
Безвідповідальність — це захисна реакція душі. Це коли ти змушений якісно робити щось, шо тобі не подобається або жити так, як тобі не подобається. Це життя не в гармонії з душею. Це життя не з тими людьми, з якими хочеш, з якими комфортно. Це токсичні стосунки... Ви можете продовжити цей ряд.
Якщо ви займаєтеся справою свого життя, що приносить задоволення, то ви будете відповідальні в першу чергу перед самим собою. Якщо ви у гармонійних стосунках або принаймні працюєте разом з партнером над проблемами, то тоді також буде взаємна відповідальність. Ми маємо бути поблажливими один до одного, ніхто не ідеальний, але якщо кохана людина вас нищить чи позбавляє відчуття свободи, то мабуть треба втікати якнайдалі.
Якщо говорити про мій досвід, то я 10 років працювала не там, де я хочу. І майже 10 років була у стосунках, які не мали майбутнього. Я чекала, що прийде чарівна фея і допоможе це все змінити... Спочатку я старалася бути відповідальною, я виконувала всі свої обов'язки на роботі. Але у мене завжди були проблеми із заповненням документації (я працювала вчителем у музшколі), а в останні роки я не могла змусити себе ходити на наради, які були нудними та офіційними. Згодом почалася психосоматика, кілька разів я захворіла перед важливими поїздками. В один момент я не могла більше змушувати себе прикидатися і пішла. Ви запитаєте, чому я так довго чекала? Важко сказати... Мабуть страх і відсутність віри в себе. Те ж саме сталося із моїми стосунками, після довгих мук ми розлучилися з чоловіком.
Я зрозуміла, що на даному етапі просто не можу йти на якусь нову офіційну роботу. Те ж саме з особистим життям. Були якісь прихильники, але це зовсім не те, що крім потрібно. Зараз я фрілансер і самотня людина:) Я досі працюю керівником хору, який на жаль зменшився різко через війну. Багато діток в евакуації. Але я вірю в краще! Зараз у нас канікули, а згодом хто зна, може й закінчиться війна...
Я помітила, що є певний прогрес у моєму спілкуванні з людьми. Раніше я багато обіцяла і мало робила, причому це стосувалося дрібниць. (А згодом я себе звинувачувала у безвідповідальності). В один момент я збагнула, що краще взагалі нічого не обіцяти і тоді є більший шанс все здійснити. Кожна обіцянка — це тягарець, який висить за спиною. Чим їх більше, тим більше вони тягнуть енергії з людини. А якщо енергії не дуже багато, то тоді легко зайти в мінус. Я нікому нічого не винна і мені ніхто нічого не винен. Поки що живу так.
І хоча я майже не відповідальна за світ людей, вчора я збагнула, що я відповідальна за оцей простір, який біля мене в селі і за кошаків, для яких я є дуже важливою:)
Якщо я зніму з себе цю відповідальність, то сад, будинок і все що навколо перетвориться у хащі, у хаос. "Як я вмру, то ви продасте хату?" Так питала бабуся, а мене дико лякало це питання. Я б не хотіла цього. Комусь мій стиль життя може аидатись дивним, але мені це абсолютно пофіг:)
Це мій фундамент, на якому я будую нову відповідальність допомогою людини, яка не боїться себе і не боїться визначати, що шукає себе.
Будь ласка, приєднуйтесь до цікавої теми! Давайте розвивати нашу затишну спільноту. Залишайтеся поруч.