Привіт усім. Іноді я думаю, що стаю сама собі психологом. Деякий час я заїдала свій стрес і набрала лишньої ваги. Але іноді варто поговорити самій з собою і головне почути, що найбільше болить мене. Це те, що я в Польщі не можу себе реалізувати, я сумую за українською мовою і своєю рідною землею. Зараз все вирішено за мене республікою Польща. Я маю ходити на роботу, вчити польську мову, спілкуватися з поляками і цікавитися їхньою культурою. Це цікаво, але часто втомлює. Це не є моїм рідним з народження. А я люблю і поважаю мою культуру і мої традиції. Часто коли я з сином йдемо дорогою додому, то співаємо пісні Калуш "Стефанія", або "...де би не був, не забуду свій дім...", "...я з закритими очима знайду, де мій дім..." Або ще "Україна" Петриненка, "Ой, у лузі червона калина".
Хай слухають нас інші, бо ми українці, ми співаємо про те, що нас болить, ми хочемо перемоги України над російськими фашистами і повернутися додому.
Hi to all.
Sometimes I think I'm becoming a psychologist myself. For a while, I got stressed and gained weight. But sometimes you should talk to yourself and most importantly hear what hurts me the most. This is the fact that in Poland I cannot fully realize my activity as a citizen of Ukraine, I miss the Ukrainian language and my native land. Now everything is decided for me by the Republic of Poland. I have to go to work, learn Polish, communicate with Poles and take an interest in their culture. It's interesting, but often tiring. This is not my birthright. And I love and respect my culture and my traditions. Often when my son and I go home, we sing Kalush songs "Stephanie", or "... wherever I am, I will not forget my home ...", "... I will find with closed eyes where my home is. .. "Or Petrynenko's" Ukraine "," Oh, there is a red viburnum in the meadow ". Let others listen to us, because we are Ukrainians, we sing about what hurts us, we want Ukraine's victory over the Russian fascists and return home.
Ще хочу написати про мою роботу в польському дитячому садку. Зараз в групі, де я працюю зачислено 5 дітей з України. Вони різного віку і потребують різних навчальних методів і прийомів. Найкраще їм вдається вивчати польську мову, щоб налагодити контакт з ровесниками. Тому я переконалася, щоб вивчити досконало якусь мову важливо бути безпосередньо в середовищі з носіями цієї мови. Але чомусь ці діти були в Україні не в україномовному середовищі!!!
Мої співробітниці добре відносяться, і до мене, і до всіх дітей. Вихователі в дитячому садку щодня мене вражають своєю любов'ю до всіх дітей. В них переважають високі почуття любові, поваги, турботи, терпіння до усіх без винятку. Одного разу мене запитав хлопчик Ясьо( Ян) ,що його мама сказала, що то дивні імена в українських дітей. І я задумалася про імена моїх вихованців з України. Мій син Максим, то таке міжнародне ім'я, але імена інших дітей Міша, Ваня, Єгор, Лєв. Тоді я згадала слова Ірини Фаріон, коли вона говорила в львівському дитячому садку, що всі Міші і Маші, і Саші мають їхати в московію. А ми тоді сміялися і не чули цього. Тепер, коли прийшла московія рятувати тих Мішів і Машів, і Сашів нам стало не до сміху. Але мудрі, і при грошах, і на Порші, батьки Мішів, Машів, Сашів поїхали в Польщу і кажуть, що тут для них рай, маючи бізнеси в Україні, і використовуючи фінансову і благочинну допомогу Польщі. Повірте, їм байдуже на всіх і на все. Мами, які говорять російською, як і їхні діти. З їхніх слів я зрозуміла, що їм важко вивчити будь яку іншу мову, українська, англійська, польська для них не доступна, хоча вони кажуть, що здатні розуміти інші мови.
В цей час я щоденно використовую чотири мови, хоча можу розуміти набагато більше. Вдома ми все ще продовжуємо говорити українською мовою, а на роботі польською. З українськими дітьми я вимушена використовувати російську мову, тому що будь-яку іншу вони не розуміють. А вечорами перекладаю свої пости на англійську мову. І чим більше я розмовляю іншими мовами, тим більше я розумію, наскільки для мене залишається рідною моя українська мова, яка вона дзвінка, мелодійна, мої слова течуть, наче річечка, а душа моя співає, мов сопілочка! Я продовжую мислити і формувати свою мову українською. Я Українка!
I also want to write about my work in a Polish kindergarten. Currently, there are 5 children from Ukraine in the group where I work. They are of different ages and require different teaching methods and techniques. They do their best to learn Polish in order to establish contact with their peers. Therefore, I was convinced that to learn a language thoroughly, it is important to be directly in the environment with native speakers of this language. But for some reason these children were not in Ukraine in the Ukrainian-speaking environment !! My co-workers treat me and all the children well. Kindergarten teachers impress me every day with their love for all children. They are dominated by high feelings of love, respect, care, patience for all without exception. I was once asked by a boy named Yasyo (Yan) that his mother said that Ukrainian children had strange names. And I thought about the names of my students from Ukraine. My son Maxim is an international name, but the names of other children are Misha, Vanya, Yegor, Lev. Then I remembered the words of Irina Farion, when she said in the Lviv kindergarten that all Misha and Masha and Sasha should go to Moscow. And then we laughed and didn't hear it. Now, when Muscovy came to save those Mishas and Mashas, and Sasha, we did not laugh. But wise, both with money and in Porsche, the parents of Mish, Mash, Sash went to Poland and say that this is a paradise for them, having businesses in Ukraine and using financial and charitable assistance to Poland. Believe me, they do not care about everyone and everything. Mothers who speak Russian, like their children. From their words, I realized that it is difficult for them to learn any other language, Ukrainian, English and Polish are not available to them, although they say they can understand other languages. At this time I use four languages every day, although I can understand much more. We still continue to speak Ukrainian at home and Polish at work. I am forced to use Russian with Ukrainian children because they do not understand any other language. And in the evenings I translate my posts into English. And the more I speak other languages, the more I understand how much my Ukrainian language remains native to me, how it sounds, melodic, my words flow like a river, and my soul sings like a flute! I continue to think and shape my language in Ukrainian. I am Ukrainian!
Зараз я маю можливість подорожувати польськими містами. І так, як ми в сім'ї розмовляємо українською, то в різних містах і місцях, до нас звертаються незнайомі люди українською мовою. Тому що українська мова це є наш ідентифікатор. Для мене українці це тільки україномовні люди без виключення. Тому що людина, яка поважає себе, і хоче себе називати українцем, має вільно розмовляти українською мовою, тим більше, що в нас зараз йде війна.
Я вдячна, що маю зараз це все в моєму житті. Я радію, що мій син говорить вільно польською мовою. В нас все добре, ми з нетерпінням чекаємо новин з України про перемогу!
Україна переможе!
Now I have the opportunity to travel through Polish cities. And just as we in the family speak Ukrainian, in different cities and places, we are approached by strangers in Ukrainian. Because the Ukrainian language is our identifier. For me, Ukrainians are just Ukrainian-speaking people without exception. Because a person who respects himself and wants to call himself a Ukrainian must speak Ukrainian fluently, especially since we are currently at war.
I am grateful to have it all in my life now. I am glad that my son speaks Polish fluently. We are doing well, we are looking forward to new victories from Ukraine! Ukraine will win!
