Today, I was drinking coffee in a cafe; I simply arrived at work a bit early. While I was ordering and waiting for my morning latte, a small white dog in the other corner of the cafe kept barking shrilly from time to time. Its owner didn't react for a while, continuing to scroll through something on her phone. When the dog started barking loudly, my ears began to ring. Finally, the lady picked the dog up in her arms, and it went silent. I was able to drink my coffee in peace. The conclusion: we all just want to be held.
I remembered how, a day ago, I came to work with my son. For him, it’s an adventure; for me, it’s a partnership. I pulled a clean canvas from my bag and took out Maksym’s paints. I had a desire to paint something breathtaking—something that symbolizes the cosmos, the depth, and the brightness of my inner world.
The paints had dried up quite a bit, and it was difficult for me to open them. And for some reason, the brushes kept shedding their bristles. I invited my son to paint together, but he already had to leave for a meeting with his father. So, I was left one-on-one with a palette of colors and a blank white canvas. With a watercolor pencil, I marked the main detail of my cosmic spiral. I moistened the canvas with water to let the lines blur. And then, the real creative magic began. I painted as if stirring a magic potion, blurring the boundaries between the colors. The result was a true rainbow spiral, with a point in its center focusing on the living tissue. Personally, I don’t need bright colors to shine, but drops of paint still found their way onto my white clothes. Later, I scattered gold splashes and painted golden stars.
After resting for a while, around noon, I painted an entire city of skyscrapers. I used the association that this is the city of my thoughts. The tallest skyscraper is red—it is my priority.
This is one of my creative releases in a world of numbers and technology. This is my cosmos, my aura, and my soul.
Я сьогодні пила каву в кав'ярні, просто приїхала швидше на роботу. Поки я замовляла і очікувала на своє ранкове лате, в іншому кутку кав'ярні періодично двінко гавкав маленький білий песик. Його господиня деякий час не реагувала, продовжуючи розглядати щось в телефоні. Коли песик почав голосно гавкати, то у мене задзвеніло у вухах. Та пані нарешті взяла песика на ручки і він замовк. Я змогла попити свою каву і тиші. Висновок усі ми хочемо на ручки.
Я згадала як день тому приїхала на роботу з сином. Для нього це пригода, а для мене це партнерство. Я витягнула чистий холст з своєї сумки і Максимові фарби. У мене було бажання намалювати дещо феєричне, те що символізує космос, глибину і яскравість мого внутрішнього світу.
Фарби сильно позасихали і тяжко мені було їх відчинити. А пензлики чомусь залишали ворс. Я пропонувала синові разом малювати, але він вже мав піти на зустріч з татом. І я залишилася один на один з палітрою кольорів і білим художнім полотном. Акварельним олівцем я помітила основну деталь моєї космічної спіралі. Я намочила полотно водою, щоб лінія стала розмитою. І почалася справжня творча магія. Я малюю помішуючи чарівне зілля і розмиваю між фарбами кордони. Так вийшла справжня веселкова спіраль, точкою в середині неї є фокусом на живу тканину. Особисто мені не потрібні яскраві кольори, щоб сяяти, але краплі фарби все таки залишилися на моєму білому одязі. Пізніше я розпорошила золоті бризки і намалювала золоті зірочки.
Трохи відпочивши і десь під обід я намалювала ціле місто хмарочосів. Я використала асоціацію , що це місто моїх думок. Найвищий хмарочос червоного кольору, він мій пріоритет.
Це один з моїх творчих викидів у світі цифр в технологій. Це мій космос, моя аура і душа.
