Привіт усім, з роботою в дитячому садку час летить не днями, а тижнями. Щодня якась нова подорож і подія. Мій син Максим росте і мудрішає щодня. По трохи йому вже переходять його дитячі вибрики. Ми купили йому велосипед і він надзвичайно щасливий від того. Важливо його вчасно годувати і моя дитина, то велике свято.
Сьогодні мені хлопчик Вітек в дитячому садку подарував вазонок. Це так мило. В мене вже весь підвіконних в вазонках. По трохи моє житло оживає квітами і ми обживаємо його своїми речами. Іноді я думаю, що не зможу тепер всі речі перевезти одноразово до Львова. Прийдеться багато чого залишити, або купити більший автомобіль.
Hello everyone, with work in kindergarten, time flies not for days, but for weeks. Every day a new journey and event. My son Maxim is growing and getting wiser every day. Little by little, his childish antics are already passing. We bought him a bike and he is extremely happy about it. It is important to feed him on time and my child is a great holiday.
Today a boy Vitek gave me a flowerpot in kindergarten. This is so cute. I already have all the window sills in pots. Little by little, my home comes to life with flowers and we live it with our things. Sometimes I think that now I will not be able to transport all things to Lviv at once. I will have to leave a lot, or buy a bigger car.
В якийсь момент наше велике чекання закінчення війни переростає в пристосування, і в налагодження свого життя тут. Я продовжую з острахом розуміти, що можу тут залишитися на довго. Від однієї такої думки стає ком в горлі. Можливо я зможу поїхати в Україну на кілька днів, щоб зрозуміти для себе, чого я хочу для себе і для сина.
Наші сімейні виїзди на вихідних по Польщі показують, що я з родиною мешкаю в прекрасному місті Ліманова, мальовничі краєвиди, річки і гори, впорядковані будиночки і чисте гірське повітря.
Все тут чудове.
Лиш не рідне.
At some point, our long-awaited end to the war grows into an adaptation, and into the adjustment of our lives here. I continue to fear that I may stay here for a long time. One such thought makes a lump in the throat. Maybe I can go to Ukraine for a few days to understand for myself what I want for myself and my son.
Our family trips to Poland over the weekend show that my family and I live in the beautiful city of Limanowa, picturesque landscapes, rivers and mountains, well-kept houses and clean mountain air.
Everything here is wonderful.
Only not native.
Чекати вже нема чого і ні від кого.
Ми не чекаємо - ми живемо!
Життя дає нам можливість бути тут в Польщі на час воєнного стану в Україні. Я маю можливість подорожувати польськими містами, купувати якісні продукти і речі, я маю можливість їздити чудовими дорогами і мати такі самі права як поляки. Мені подобається моє життя, хоч я все ще хочу додому. Я боюся втратити це бажання повернутися на Україну, бо боюся втратити цей зв'язок з моїми предками і залишити все, що я так любила вдома.
Перестаючи чекати, я не перестаю молитися за перемогу України над російськими військами, повернення в склад країни Криму і всі території, які були окуповані. Напевно почувши про перемогу України я зможу вирішити це тяжке питання про повернення до Львова. Зараз все невизначено, але від того я не відчуваю обтяження. Моє життя летить і я не маю часу чекати чогось чи когось. Я ще бачила надто мало міст і країн світу, я ще надто мало знаю, я ще хочу вчитися і пізнавати світ. Це моя сутність.
There is nothing to expect from anyone.
We do not wait - we live!
Life gives us the opportunity to be here in Poland during the martial law in Ukraine. I have the opportunity to travel through Polish cities, buy quality products and things, I have the opportunity to travel on beautiful roads and have the same rights as Poles. I like my life, although I still want to go home. I am afraid of losing this desire to return to Ukraine, because I am afraid of losing this connection with my ancestors and leaving everything I loved so much at home.
When I stop waiting, I keep praying for Ukraine's victory over Russian troops, the return of Crimea and all the territories that have been occupied. Probably hearing about Ukraine's victory, I will be able to resolve this difficult issue of returning to Lviv. Now everything is uncertain, but I do not feel burdened by it. My life flies and I don't have time to wait for something or someone. I have seen too few cities and countries of the world, I still know too little, I still want to learn and learn about the world. This is my essence.
Ось так. За кілька місяців моє помешкання обросло потрібними речами, квітами, продуктами, одягом. І ми вже пускаємо коріння тут в Ліманова. Мені все таки видаються такі паралелі Львів-Ліманова, а моя вулиця Марка Вовчка перейшла в Йозефа Марка, і в адресі також є цифра 19. Так, наче, щоб мені легше було прийняти моє сьогоднішнє життя і насолоджуватися ним. В мене є ще багато невирішених питань в , які є в моїх роздумах. Тому що може бути так, що я чекаю перемоги України, а мене ніхто не чекав і не чекає в Україні. Я можу знову розчаруватися в очікуванні, напридумувавши собі вигадане життя в моїй голові. Реальність краща за мої вигадки.
Тому я й не чекаю нічого ні від кого.
А ви?
Приєднуйтесь до спільноти і пишіть свої чудові дописи про життєві історії.
Like this. In a few months, my apartment was overgrown with the necessary things, flowers, food, clothes. And we are already taking root here in Limanov. I still think of such Lviv-Limanov parallels, and my Mark Vovchka Street has turned into Josef Mark Street, and the address also has the number 19. Yes, as if it was easier for me to accept my life today and enjoy it. I still have a lot of unresolved issues that are in my mind. Because it may be that I am waiting for the victory of Ukraine, and no one was waiting for me and is not waiting for me in Ukraine. I may be disappointed in anticipation again, imagining a fictional life in my head. Reality is better than my fiction. That's why I don't expect anything from anyone.
And you too?
Join the community and write your wonderful life stories.