Привіт, мені потрібно вам дещо розповісти. Це моя історія про перші зароблені гроші в Польщі. І я хочу розповідь мою почати з того, що я живу в будинку з українськими чоловіками робітниками. Господарі цього будинку живуть поряд у власному будинку. Пані Ягнешка і пан Сташек. Вони мають приблизно 45-50 років, і двох дорослих дітей Філіпа і Магду. Діти навчаються в старшій школі в Рабці. Філіпу 16 років, Магді 14 років.
Щопонеділка я допомагаю пані Ягнешці прибирати кімнати чоловіків. Пилососити, змінювати постіль, мити на кухні і в вбиральні. Це таке генеральне прибирання. І це дуже добре. Чоловіки радіють, коли у них чисто, але чомусь не вміють підтримувати цю чистоту. Я щодня спостерігаю залишений безлад, коли вони поснідали і пішли на роботу. Одного разу я помила ще й вікна. Тому, що хотіла зробити кілька фотографій, а вікно було тьмяне. Але як завжди я захопилася цією справою і помила усі вікна, які були в мене на поверсі.
А вчора пані Ягнешка запросила мене до себе в дім, щоб я допомогла їй його прибрати і також помити вікна.
Будинок зовні не виглядав таким великим як в середині. Увійшовши в середину будинку, я відчула себе зменшеною як Аліса з казки. Величезні кімнати, зали, сходи, вікна. Я сказала пані Ягнешці, що це "дужий будинок." Дужий, то по польськи великий.
Але я взялася до роботи і робила все як вміла і ще краще. Мені хотілося насправді бути корисною.
А ще пес Кіа мені приносив свої шишки, щоб я кидала їх, а вона приносила знову.
Я побачила, що квіти потребували догляду. Суха земля, сухе листя, зів'ялі листочки. Я вирішила, самостійно вазонкам надати свою допомогу. Обрізала сухе листя, полила і поставила на чисті підвіконня.
Пані Ягнешка розповіла, що вона фрізієрка, це перукар по українськи. Що внизу є ще один поверх, де вона має свій кабінет. І жінки, і чоловіки приходять до неї по особистому запису для надання перукарських послуг. Тому вона не встигає з будинком, вазонками, і ще має обід приготувати.
Вона мене спитала, чи я може хочу підстригтися. А я відповіла, що кілька днів тому шукала ножиці, щоб відрізати свої коси, але зараз вже не хочу стригтися.
Коли я ще не закінчила роботу, пані запропонувала мені попити кави. В неї велика автоматична кавомашина Сіменс. Я колись такі продавала і демонструвала їхню роботу.
Я розповіла, що на вулиці потепліло, що Максимові потрібна легка шапка і що ми мабуть поїдемо до міста сьогодні. Ягнешка сказала, що очікується справді теплі дні, вдень до 20 градусів тепла. Ми ще говорили про дітей, про Україну, про наш вік. Їй 42 роки, а мені 37. Невелика різниця.
Потім Ягнешка мені принесла гроші за мою роботу. Я спочатку не хотіла брати, бо взагалі не сподівалася на оплату праці. А робила все з вдячності за житло.
Коли я прийшла додому, то поклала гроші. Це були 50 злотих. І я подумала, що це дуже багато за ту роботу, яку я виконувала. З іншої сторони. Пані Ягнешка вже кілька разів питала мене, чи мені щось потрібно, чи може мені потрібні гроші. І тепер я розумію, що вона розумна жінка і в такий спосіб зробила, щоб я ці гроші заробила. Я мабуть виглядаю гордовитою українкою. Але я не звикла до легких грошей, бо все має свою ціну.
Ось, це перші мною зароблені гроші в Польщі!
Я забрала Максима з дитячого садка і ми поїхали в Рабку. Там є такий недорогий маназин, який називається Пепко. В цей час там було кілька українських сімей. Вони розмовляли російською і купляли багато речей. Їх нічого не виправить.
В цьому магазині є речі для дорослих і для дітей. Шапку Максимові там не знайшли. Але купили нову пляшку на воду і стаканчик для зубних щіток. Ціна була зовсім малою. Я ще приміряла кілька речей і вирішила їх також придбати. Потім ми ще купити в продуктовому магазині йогурти і сочки для Максима. Я була щаслива. Хоч потратила втричі більше зароблених мною грошей.
Вже біля Матізи я побачила як ми підходимо одна до одної. І ще, що я впевше вибрала не яскраві кольори. Колір хакі робить нас не помітними, не вирізняє нас по-між тисячі людей. А мені цього зараз дуже потрібно, а саме влитися в тутешнє життя.
І все таки я залишаюся собою, тою Надією, якою завжди була. Доброю, щирою і відвертою. До наступної життєвої історії мої хороші! Хай вас Бог оберігає! Всього вам доброго і Миру!
Записуйте свої життєві історії, використовуйте хештег #lifestories.