And this is Sunday again... I wonder which Sunday of war is this? I'm tired of counting. Today, after the warm spring days, it got cold and even snow fell, which then almost melted. Once in such cases I felt sorry for the flowers that managed to grow. Now I also think about the people who are forced to hide from the occupiers in cold houses or basements. How can they survive in such conditions?
І знову неділя... Цікаво, яка це по рахунку неділя війни? Я вже втомилася рахувати. Сьогодні після теплих днів наступило похолодання і навіть сніг, який майже розтанув. Колись я завжди жаліла квіти, які встигли вирости. Тепер думаю ще й про людей, які змушені ховатися від окупантів у холодних домах чи підвалах. Як можна вижити в таких умовах?
In the end, the enemies retreated from Kyiv and Chernihiv regions, which is a great joy. Maybe the capital of Ukraine will finally breathe a sigh of relief.
However, evil rashist orcs are grouping their forces in eastern and southern Ukraine. This is not surprising, because from the very beginning they planned to make a land passage to the Crimea... The hero city of Mariupol is still under siege. It's so amazing, I look at the map, everything around is "red", that is, occupied. And Mariupol is like a white patch against this background. Courageous fighters of "Azov" keep defense.
Every day I read more and more stories that make my blood run cold.
It is scary to walk around liberated cities, such as Bucha, Irpin or Gostomel or Trostyanets in the Sumy region. There are dead people everywhere. Civilians with their hands tied. And everything around is mined.
Врешті вороги відступили з Київської і Чернігівської областей, це велика радість. Може нарешті столиця України зітхне з полегшенням.
Проте злі орки рашисти групують свої сили на Сході та Півдні України. Тут нічого дивного, адже вони з самого початку планували зробити сухопутний прохід до Криму... Місто-герой Маріуполь ще тримає облогу. Це так дивовижно, дивлюсь на карту, там навколо усе "червоне", тобто окуповане. А Маріуполь як біла латка на цьому тлі. Мужні бійці "Азову" тримають оборону.
З кожним днем все більше історій читаю, від яких холоне кров. Страшно ходити по звільнених містах, як от Буча, Ірпінь чи Гостомель чи Тростянець на Сумщині. Повсюди лежить мертві люди. Мирні жителі із зав'язаними руками.
Харків, торговий центр.
Буча, убиті мирні жителі.
People released from the occupation or evacuated talk about their terrible days in the basements, without the opportunity to warm up or cook. Children who see their parents are dying. Young girls are raped. All our enemies must answer for this in full. It seems to me that there is no such punishment in court that would be commensurate with their crimes. There's only God's judgment, to which we cry!
Every story, every diary written in the occupation must be brought not only to Ukrainians, but also to the world.
Heavy fighting is ahead, everyone is talking about it. I have no doubt about our victory. But it would be nice if fewer of our glorious warriors died. We pray about it every Sunday in the church.
Звільнені з окупації чи евакуйовані люди розповідають про свої страшні дні у підвалах, без можливості зігрітися чи зготувати їжу. Діти, на очах яких помирають батьки, згвалтовані дівчата — за це все наші вороги мають відповісти по повному розряду. Мені здається нема такого покарання у суді, яке би було рівномірне їхнім злочинам. Хіба божий суд, до якого ми взиваємо!
Кожна історія, кожен щоденник, писаний в окупації має бути донесений не лише українцям, але і світу.
Попереду важкі бої, всі про це кажуть. В нашій перемозі я ні на мить не сумніваюсь. Але як би хотілося, щоб поменше наших славних воїнів полягло. Молимось про це щонеділі в церкві...
Нещодавно я випадково натрапила в Інтернеті на таку чудову поезію, яка була створена у 2014, мабуть тоді коли почалась неназвана війна на Донбасі. Кожен рядочок актуальний тепер ще більше, ніж тоді.
Боже, поможи вистояти нашим воїнам!
МОЛИТВА
О, мій Спасителю! Ісусе пресвятий!
Почуй, мою молитву потаємну!
Дай сили й витримку у час цей не простий.
Даруй своє, прошу, благословення.Зійди, врятуй мою країну від смертей.
Від ворогів, нена́висті і битви.
І захисти своїх невинних ще дітей
від куль безжальних силою молитви.Щодня молюсь тобі, горить моя свіча!
Прости мене і людство за провини.
Нехай розсіється від вибухів імла.
Воздвигни в небі прапор України!Нехай з війни синів зустрінуть матері́.
І не приходять свіжі домовини.
Ніколи більше не вмиваються слізьми
над тілом бездиханної дитини.О, мій Спасителю! Почуй мої слова!
Я вірю, що ти сильний і могутній.
Очисти землю від руйнації і зла
і дай надію й віру у майбутнє.Л. Маковей (Л. Сахмак)
Source
Слава Україні!🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Recently, I came across such wonderful poetry on the Internet, which was created in 2014, when the unnamed war in Donbass began. Each of its lines is even more relevant now than then.
PRAYER
Oh, my Savior! Holy Jesus!
Hear my secret prayer!
Give strength and endurance at this hard time.
Please Give Your Blessing.
Come, save my country from death.
From enemies, hatred and battlez.
And protect your innocent children
with your power from ruthless bullets.
I pray to you every day. My candle is burning!
Forgive me and humanity for my sins.
Let the mist of the explosions dissapeare.
Raise the flag of Ukraine in the sky!
🇺🇦🇺🇦🇺🇦