Hello everyone!
A long time ago, back in 2018, fate threw me to Italy! In the middle of winter, I came to a country where she was not. It struck me the most! Cabbage grew in the garden. Some flowers even bloomed.
I came to take care of an old man whose name was strange to me, Tarcisio. I could not remember his name for a long time and wrote it on a piece of paper. Every time I addressed him, I looked at the paper and read the name.
Tarcisio was a thin man of 92 years. He was quite active for his age and liked to go for walks twice a day. That's how I got to know the village of Venegatsu together with him.
When I came to Italy, I knew a lot of Italian words, but it was difficult for me to make sentences! Tarcisio always encouraged me with his "piano, piano".
That is, that little by little I will succeed!
He was very interesting and loved to joke! He often told me his life stories. I heard a lot from him about the war, about the hungry life during childhood. He said that chestnuts and olives helped a lot.
And another story about mushrooms! How once Tarcisio went to the forest for mushrooms and found a lot of edible mushrooms, which they call porcini. The boy collected these precious mushrooms and brought them home. The grandmother sold and bought all kinds of food for her three children. Tarcisio, Sergio and Sister Maria.
Tarcisio loved to talk about Argentina the most. After the war, he went to work as a young man of 19. In Argentina, he lived with his relatives. There he learned the profession of painting and until the end of his life painted houses inside and out. When we walked around Venegas, Tarcisio proudly showed me the houses that he had painted. Tarcisio was very hardworking!
In the yard near the house that Tarcisio built when he returned from Argentina, he planted an araucaria tree. With what delight and pride he told how he bought a small tree less than a meter high and planted it in his yard! The araucaria grew and reminded Tarcisio of distant Argentina across the ocean! When evening came in Venegas, Tarcisio always said that a new day was beginning in Argentina! He spent 10 years of his youth in this country and he always spoke very warmly about Argentina! He mentioned the Spanish language! He mentioned his trip on board the ship for a week. When I asked if he wanted to stay in Argentina forever, Tarcisio suddenly answered very excitedly that no, that he had no idea that Italy was his love forever!
Such good memories...
I wanted to share them with you, my dear readers!
It's good that there is a group #lifestories, which was created by #nadinzakrevska, for which I would like to thank her!
And thank you all for reading and see you next time on Hive!
Привіт усім!
Давно, ще в 2018 році доля закинула мене в Італію! Серед зими я приїхала в країну де її не було. Меге це вразило найбільше! В городі росла собі капуста. Квітнули навіть якісь квіти.
Я приїхала доглядати старого чоловіка на дивне для мене ім'я Тарчізіо. Я довгий час не могла запам'ятати його ім'я і написала його на листку. При кожному звертанні до нього, я дивилась у листок і читала ім'я.
Тарчізіо був худорлявий чоловік 92 років. На свій вік він був доволі жвавим та любив ходити на піші поогулянки двічі на день. Так разом з ним я і познайомилась з селом Венегацу.
Приїхавши до Італії, я знала багато італійських слів, а от складати речення мені було важко! Тарчізіо завжди підбадьорював мене своїм ,,piano, piano".
Тобто, що помалу в мене все вийде!
Він був дуже цікавим та любив жартувати! Часто розповідав мені свої історії з життя. Багато я почула від нього про війну, про голодне життя під час дитинства. Він казав, що дуже виручали каштани та оливки.
А ще історія про гриби! Як одного разу Тарчізіо рішов до лісу по гриби і знайшов дуже багато споавжніх грибів, які в них називають porcini. Малий назбирав цих дорогоцінних грибів і приніс додому. Бабця продала і купила всякої їжі додому дітям яких було троє. Тарчізіо, Серджо і сестра Марія.
Найбільше Тарчізіо любив розповідати про Аргентину. Він після війни молодим хлопцем 19 років поїхав на заробітки. В Аргентині він жив у своїх родичів. Там він навчився фаху малярства і вже докінця життя фарбував будинки всередині та зовні. Коли ми гуляли по Вннегацу то Тарчізіо з гордістю показував мені будинки, які він розфарбував. Тарчізіо був дуже працьовитим!
На подвір'ї біля будинку, який Тарчізіо збудував коли повернувся з Аргентини, він посадив дерево араукарії. З яким захопленням та почуттям гордості він розповідав як купив мале деревце висотою менше метра і посадив на свому подвір'ї! Араукарія росла і нагадувала Тарчізіо про далеку заокеанську Аргентину! Коли у Венегацу надходив вечір, Тарчізіо завжди говорив, що в Аргентині починається новий день! В цій країні минуло 10 років його юності і він завжди дуже тепло розповідав про Аргентину! Згадував іспанську мову! Згадував про свою поїздку на борту корабля протягом тижня. Коли я питала, чи не хотів він залишитися назавжди в Аргентині, Тарчізіо раптом дуже зхвильовано відповідав, що ні, що навіть в гадці не мав, що Італія це його любов назавжди!
Такі гарні спомини...
Хотілося поділитися з вами, дррогі мої читачі!
Добре, що є група #lifestories, яку створила #nadinzakrevska, за що їй окрема подяка!
А вам всі дякую за прочитання і до наступних зустрічей на Hive!
