Напевно, я не все ще сказав про вигляд з вікна, тому перепрошую за черговий допис на цю тему. Бо сьогодні, підійшовши на роботі подивитись у вікно і маючи вільних пару хвилин, не втримався вилити свої спогади і роздуми на цю тему.
Вже минуло більше 20 років, як я переїхав жити до Києва. Протягом цих років я спостерігаю як він розвивається, вдосконалюється і РОЗБУДОВУЄТЬСЯ. Саме до останньої позиції в мене найбільше зауважень на межі з розпачем.
Звичайно, коли ти ще зовсім молодий, а енергія з тебе пре фонтаном, то відповідно ти сприймаєш розвиток і розбудову міста як природній процес. Розумієш несамовите прагнення багатьох людей "жити в Києві". Так. Колись і я таким був. !!!Був!!!
Але пройшло кілька років, і всі ці незлічені бетонні коробки навколо почали неймовірно тиснути. З'явилося відчуття нестачі кисню, не зрозуміла втома вже всередині робочого дня і енергетична "здача крові" в громадському транспорті.
Тому, ми вирішили переїхати за місто і вирватися з міцних лещат мегаполіса.
Але їздити на роботу до Києва всеодно доводиться, і вимушено занурюватись в це море багатоповерхівок.
Але історія про вигляд з вікна...
Так от, вигляд з вікна мого офісу на лівому березі змінювався паралельно з розбудовою Києва. Колись, з цих вікон було видно Дніпро з кручами, Лавру, а з іншої сторони на горизонті виднілася Київська ТЕЦ і безкраї зелені луки. Але з часом, ці краєвиди змінилися на штурпаки висоток нових житлових комплексів.
Важко уявити, звідки люди черпають енергію, бачучи кожного дня навколо себе бетон у різних його варіантах. Але для себе я чітко усвідомив, що такі бетонні краєвиди не для мене.
З віком ти все більше розумієш, яке для людини має значення вигляд з вікна, особливо, якщо за вікном природа, простір і свобода...
Будинки на горизонті закрили вигляд на КИївську ТЕЦ і поля.
А за цими висотками видніється Троєщина.
А звідси колись відкривалась панорама на Дніпро і Лавру.
