Hi friends!
I think I can't keep up with myself. It's hard to believe that this trip took place exactly one month ago. And I can't connect myself with the person smiling in the photo.
I try to analyze my condition and find objective reasons for it. First of all, my foster kittens can't find a home, I have 4 small ones and two adults. (Let me remind you that these are not mine, but street animals). Second, my car broke down. Thirdly, for the past six months at least, I have always had little money. The first and third reasons are related:) Anyone who has at least one cat or dog and feeds them normally understands what I'm talking about.
(It was a lyrical intro that can be skipped).
Привіт, друзі!
Мені здається я сама не встигаю за собою. Важко повірити, що ця подорож відбулася рівно місяць тому. А ще я не можу пов'язати себе з тією людиною, яка усміхається на фото. Таке враження, що це якесь розщеплення особистості.
Я стараюсь проаналізувати свій стан і знайти в ньому об'єктивні причини, і зараз можу знайти дві. Ні, три... По-перше, мої підопічні кошенята ні хріна не прилаштовуються, навпаки одне повертають і тепер у мене 4 малих і дві дорослих. (Нагадаю, що це не мої, в бездомні тварини). По-друге, у мене поламалась машина. По-третє, останніх пів року як мінімум у мене постійно мало грошей і я ледве виживаю. Причина перша та третя пов'язані:) Хто має хоч одного кота чи собаку і нормально їх харчує, той розуміє про що я.
(Це був ліричний вступ, який можна пропустити).
In the fields in an unknown place...
Today I want to tell you a little more about the incredible places of Ukraine.
So, it was a two-day trip to Podillya. That was the day when we visited the fascinating caves of Verteba and Kryshtaleva and according to my plan we had to go to another super "Instagram" spot... If you like caves, I'll leave a link to my article below.
The distances between the objects are quite short (40-60 km), but I realized that the state of Ukrainian regional roads should always be taken into account! Our goal was to get from Kryvche to Zalishchyki, and out of curiosity we chose not a highway, but a secondary road that meandered near the Dniester.
Сьогодні хочу вам розповісти ще трошки про неймовірні місця нашої України.
Отож, це була дводенна подорож на Поділля. То був день, коли ми відвідали захопливі печери Вертеба та Кришталеву і згідно з моїм планом мали потрапити в іще одну супер "інстаграмну" точку (здається так тепер називають мальовничі місця)... Якщо ви любите печери, то внизу лишаю посилання на мою статтю.
Відстані між об'єктами доволі маленькі (40-60 км), проте я зрозуміла, що завжди слід враховувати стан українських регіональних доріг! Наша мета була потрапити з Кривчого до Заліщиків і ми з цікавості обрали не трасу, а другорядну дорогу, що вилась змійкою неподалік Дністра.
I love adventure, although I apologize with our drivers. I can't say that the road was terrible, but it was covered with rubble and constantly went up and down. It was not possible to drive at a speed of more than 100 km, as the boys like to do. But our reward was magical landscapes.
Я люблю пригоди, хоча водіям нашим співчуваю. Не можу сказати, що дорога була страшна, але вона була вкрита щебенем і постійно піднімалася то вверх, то вниз. Їхати зі швидкістю понад 100 км, як полюбляють хлопці, не вийшло.
Зате нагородою стали чарівні пейзажі, яких я ще не бачила ніколи! Ця подорож була схожа на лайтовий атракціон у Парку культури, найцікавіше було опинятись на вершині пагорба та оглядати світ навколо зверху.
At one point, I couldn't stand this beauty, which is impossible to capture through the car window, and asked to stop at least for 10 minutes... We were on top of one of the hills. To the right in the distance was a forest, a meadow, a village; to the left stretched a wheat field with small patches of trees.
The Podillya Highlands in all their beauty. It occupies several regions of Ukraine and the largest part is in Ternopil region. The height of the hills above sea level is about 200-400 m. To see endless hills is very unusual and beautiful for me.
In fact, it is very useful for the human psyche to change the scenery (sea/mountains/deserts/steppes/forests).
This is why you should travel!
В один момент я не витримала цієї краси, яку нереально зафіксувати через вікно авто, і попросила зупинитися хоча б на 10 хвилин... Ми саме знаходилися на вершині одного з пагорбів. По праву руку в далині був ліс, якась галявина, трішки будинків; зліва простягалось пшеничне поле з невеличкими вкрапленнями дерев.
Подільська височина у всій своїй красі.
Нагадаю, що вона займає кілька областей України і найбільш припадає на Тернопільщину .
На Львівщині є її північні відроги, зокрема у тут, у моєму селі. Висота пагорбів над рівнем моря приблизно 200-400 м. У моєму краї пагорби в основному порослі лісом або дикою травою. Тому бачити пагорби з полями або селами для мене є дуже незвичним і прекрасним.
Насправді для людської психіки дуже корисно міняти пейзажі (море/гори/пустелі/степи/ліси).
Ось чому слід подорожувати!
In Zalishchyki
After resting, we moved to the last point for that day. Finally, in the distance we saw the Dniester river, which is the second longest in Ukraine (1362 m). We drove up to the town of Zalishchyki in the hope of swimming on the beach. But the evening brought a rather strong coolness (on the contrary, the whole day was a "sauna"), in the end, instead of the city beach, we ended up in a park.
Відпочивши, ми рушили до останньої точки на цей день. Нарешті вдалині ми побачили ріку Дністер, яка є другою по довжині в Україні (1362м). Ми під'їхали до містечка Заліщики в надії покупатися на пляжі. Та вечір приніс досить сильну прохолоду (весь день навпаки була "сауна"), зрештою і на міський пляж ми трішки не поцілили, а потрапили у парк.
So let's go to our wonderful point! For this, it was necessary to climb a high hill and even end up on another one, namely, in the Chernivtsi region. We were stopped at the chek post to find out where we were going. (Let me remind you that there is a war in Ukraine!)
And here is the charming village of Khreshchatyk. And here the handsome Dniester below surrounds the town of Zalishchyki, as if embracing it. There are many such meanders on the river.
Отож вперед, до нашої інстаграмної точки! Для цього слід було піднятися на високий пагорб і навіть опинитися і іншій, а саме, в Чернівецькій області. Нас зупинили на блок пості, щоб дізнатися куди ми їдемо. Вдень тут буває дуже багато туристів, але вже вечоріло і мабуть тому ми привернули увагу.
І ось чарівне село з милозвучною назвою Хрещатик. І ось красень Дністер внизу огинає містечко Заліщики, ніби обіймає його. Таких меандрів на ріці багато, але певно цей ракурс є найвідоміший.
Я була тут кілька років тому, але всі фото зникли через втрату ноутбука.
I felt joy, excitement and comfort at the same time. The world of nature once again surprised me. Friends, it is here in all its glory that we see the Dniester Canyon, which stretches from Halych in the Ivano-Frankivsk region to Khotyn in the Chernivtsi region, with a length of about 250 km.
Of course, this is not such a canyon as, for example, in America or somewhere in the Alps. Because the Dniester flows along the plain and the contours here are soft and pleasing to the eye. The height of the "walls" is approximately 100-120 meters. The high bank of the river is mostly covered with forest (as you can see in the photo!), and the low bank is dotted with fields or villages.
Along the entire length of the canyon (even not far from Zalishchyki) there are rocks of ancient eras of the earth, and the hills are covered with rare plants, many of them in the Red Book of Ukraine.
Perhaps on an intuitive level, I am drawn to those regions, because the canyon has a special warm climate ("the wall" does not let the winds and rain through), spring here comes two weeks earlier.
Once, a hundred years ago, due to these features, Zalishchyki was a fashionable resort. It's pretty quiet here now. The city is waiting for its prosperity, but first of all the war must end.
Я відчувала радість, підйом і затишок водночас. Світ природи вкотре мене дивував. Друзі, саме тут в всій красі ми бачимо Дністровський каньйон, який тягнеться від Галича на Івано-Франківщині і до Хотина на Чернівеччині, довжиною біля 250 км.
Це звісно не такий каньйон, як наприклад у Америці чи десь в Альпах. Бо Дністер тече по рівнині і обриси тут м'які та приємні оку. Висота "стінок" приблизно 100-120 метрів. Високий берег ріки переважно порослий лісом (як ви бачите на фото!), а низький всіяний полями чи селами.
Тут є чимало цікавого для вчених геологів чи ботаніків. Бо по всій довжині каньйону (навіть неподалік від Заліщиків) виступають гірські породи давніх ер землі, а пагорби вкриті рідкісними рослинами, багато з них у Червоній книзі України. Дай Боже щоб у мене були ще подорожі сюди, тоді більше про це розкажу.
А зараз додам тільки, що я істота теплолюбива. Мабуть на інтуїтивному рівні мене тягне в ті краї, бо у каньйоні панує особливий теплий клімат ("стінка" не пропускає вітрів і дощу), весна тут настає швидше на два тижні.
Колись, сто років тому, через ці особливості Заліщики були модним курортом. Зараз тут доволі тихо. Місто чекає на свій розквіт, але передусім має закінчитись війна.
And one more adventure 😮
The sun had set, and we still had to get to the hostel. The hostel phone did not answer during the day (we had to confirm the order), Viber and Telegram as well. What will we do? We decided to go. The address also turned out to be invalid and the navigator led us... almost to the field.
Well, the only way out was to try to enter any house on the other side of the street and find out... (It was late, after 10 pm)
We were lucky that a girl pointed out the "hostel" we needed nearby. It was just a country house with a "for sale" sign and a different phone number than on the website. We called and an old woman came with the keys.
This house had two spacious rooms for 6 people; the faucet in the bathroom was leaking, the door to the toilet didn't close; there was no table, locker or even a chair in the rooms.
All the same, I invented a "table" from some old chair and canapés with beer and chips quickly disappeared from it.
The greatest joy was that we have a roof over our heads and the opportunity to sleep in a bed:) (because the nearest hotels are quite far from that place and there was no energy to look for anything).
Another good day was ahead of us.
Ось сонце і зайшло, а нам потрібно було ще доїхати до хостелу. І ще одна міні-пригода. Телефон хостелу не відповідав впродовж дня (ми мали підтвердити замовлення), вайбер і телеграм також. Це місце у якомусь селі... Що робити? Вирішили їхати. Адреса теж виявилась недійсною і навігатор привів нас... майже у поле.
Що ж, єдиний вихід був спробувати зайти у будь-який дім і щось дізнатися... (Година була пізня, мабуть уже після 22.00)
Нам пощастило, якась дівчина вказала на потрібний нам "хостел" за кілька будинків звідси. Це була просто сільська хата із вивіскою "продається" та зовсім іншим номером телефону, ніж на сайті. Ми подзвонили і прийшла бабуся з ключами. Ми намагалися їй пояснити, що в інтернеті неправильно вказані телефон і адреса приміщення, але це результату не дало. Можливо, оголошення розмістили родичі чи якась фірма.
В цьому будинку було дві просторі кімнати на 6 місць (нас якраз стільки і було); кран у ванній протікав, двері в туалет не зачинялись, взагалі не було ніякого столика, шафки чи хоча б стільця у кімнатах.
Все ж я придумала "стіл" з якогось старого стільця і канапки з пивом та чіпсами швидко з нього зникли.
Найбільша радість була, що у нас є дах над головою та можливість поспати в ліжку:) (адже найближчі готелі досить далеко від того місця та і сил щось шукати вже не було).
Попереду нас чекав ще один хороший день. Як ви здогадалися, це вже інша історія...
Thanks for your visit and support! Stay close:) 💛💙
First part of my trip:
| Unforgettable traveling in search of peace and joy (p.1). Ternopil region, Ukraine |