Привіт усім! Пишу вперше у цю спільноту, адже живу зараз за кордоном і у зв'язку з війною в Україні. І так дивно, що я відвідала мою Україну не так як для повернення додому, а як погостити на кілька днів. І ці дні були для мене наповненими спогадами, душевними розмовами з моїми родичами і моєю подругою. Я знаю, що мені раді будуть в Україні завжди. Є люди, які мене зможуть прийняти і нагодувати смачною вечерею, обійняти і нічого за це вони не потребують. Хоча людям дуже тяжко жити в Україні. Було тяжко, а стало ще гірше і ще ці щоденні сирени, які впливають на емоційний стан людей, пригнічуючи їх, а також невідомість у завтрашньому дні.
Hi to all! I am writing to this community for the first time, because I now live abroad and in connection with the war in Ukraine. And it is so strange that I visited my Ukraine not so much as to return home, but as a visit for a few days. And these days were full of memories for me, heartfelt conversations with my relatives and my friends. I know that I will always be happy in Ukraine. There are people who will be able to receive me and feed me a delicious dinner, hug me and they don't need anything for that. Although it is very difficult for people to live in Ukraine. It was hard, and it became even worse with these daily sirens, which affect the emotional state of people, depressing them, as well as the unknown in the future.
Більшість часу я з сином провели в селі. Там було спокійніше і безпечніше. Хоча перед в'їздом в будь який населений пункт стоять металеві їжаки. І я радію, що їх не покрали на здачу металевому люди.
В селі люди налякані не менше ніж в місті. Моя сусідка розповідала, що бачила як летіла крилата ракета над селом. Вона вела корову пастися, коли над її будинком пролетіла величезна ракета з великими чорними крилами. Звучав страшний звук і повітря стискало мою сусідку, що вона змушена була присісти і сховатися за своєю коровою. Під час розповіді моєї сусідки я бачила страх в її очах. В Україні нема місця, де є більш чи менш безпечно. Невідомо, які ще злочини буде виконувати наш ворог.
My son and I spent most of the time in the village. It was calmer and safer there. Although there are metal hedgehogs before the entrance to any settlement. And I'm glad that people didn't steal them for scrap metal.
In the village, people are no less scared than in the city. My neighbor said that she saw a cruise missile flying over the village. She was leading a cow to graze when a huge rocket with big black wings flew over her house. There was a terrible sound and the air squeezed my neighbor, who had to sit down and hide behind her cow. During my neighbor's story, I saw fear in her eyes. There is no place in Ukraine that is more or less safe. It is not known what other crimes our enemy will commit.
За кілька днів я зрозуміла, що ось так могла б вже й залишитися в Україні. Тут все рідне, все моє любиме, кожен куточок наповнений спогадами. Величезна вдячність моїм стоматологам, які в швидкий термін виконали для мене і для мого сина усі потрібні стоматологічні процедури. Українські лікарі, стоматологи, терапевти найкращі в цілому світі, це професіонали своєї справи.
In a few days, I realized that this way I could have stayed in Ukraine. Everything is familiar here, everything I love, every corner is filled with memories. Huge gratitude to my dentists, who quickly performed all necessary dental procedures for me and my son. Ukrainian doctors, dentists, therapists are the best in the whole world, they are professionals in their field.
Україна майорить синьо- жовтими барвами. Хоча в багатьох регіонах палає червоно-кривавими вогнями. Люди, українці ви настільки сильні, ви неймовірні, люблю ВАС. Я нажаль не маю такої сили.
Але я дуже хочу повернутися в процвітаючий український край!
Ukraine flies blue and yellow colors. Although in many regions it is burning with blood-red fires. People, Ukrainians, you are so strong, you are incredible, I love YOU. Unfortunately, I do not have such strength.
But I really want to return to the prosperous Ukrainian region!
І ще напишу про українську землю. Ні, я не цілувала землю. В Україні я мала неймовірну силу. Повітря надавало активності і ясності моєму розуму.
В селі я познайомилася з старшою панею Христиною, яка повернулася в Україну з Америки, після 18ти років розлуки. Вона живе в селі і відновлювати батьківську хату.
Я посиділа на лавці на цвинтарі біля могили моєї бабусі Олі. Коли я ще зможу поїхати, ще не знаю. Мушу думати про сина, про його майбутнє.
Думки, бажання і емоції.
Дякую вам за увагу і прочитання цієї публікації.
And I will also write about the Ukrainian land. No, I didn't kiss the ground. In Ukraine, I had incredible strength. The air gave activity and clarity to my mind.
In the village, I met the older lady Khrystyna, who returned to Ukraine from America after 18 years of separation. She lives in the village and rebuilds her parents' house.
I sat on a bench in the cemetery near the grave of my grandmother Olya. I don't know when I will still be able to go. I have to think about my son, about his future.
Thoughts, desires and emotions.
Thank you for your attention and reading this publication.
