Сьогодні я розпочну свою статтю у форматі класичного фрірайту, себто вільного письма, якщо довільно перекладати 😄. Цей стиль використовують, коли просто сідаєш писати текст, не маючи конкретної мети про що писати. Але це не набір абстрактних, не зв'язаних між собою слів та речень, просто передбачається, що єдина структура, стилістика та й головна мета тексту вибудується саме в процесі написання тексту.
Я часто розпочинаю статті із гарячкових пошуків про що ж писати. І це чи не найпарадоксальніший процес мого буття. Бо дуже часто, виконуючи якусь роботу, на думку приходить якась ідея, довкола якої можна створити дуже якісну статтю, але вона довго не живе, бо замінюється іншими думками та ідеями. А коли приходить до діла, жодна з них одразу не виринає на поверхню з глибин підсвідомості (бо кажуть, що ми нічого не забуваємо і все це залишається в глибинах пам'яті, просто зберігається у вигляді, наближеному до класичного стиснення інформації на комп'ютері, яке ми називаємо архівуванням, просто, щоб це нам згадати, потрібен певний "розархіватор" і ним часто виступають якісь "якорі", які дозволяють пробудити потрібні спогади. Наприклад, глянувши на фото, ми в подробицях згадуємо зафіксований той день, хоча до того ми вже все "забули" начебто).
Отак і починаю свої статті, без мети, але одна думка чіпляється за іншу, "розархівовуючи" для мене мої ідеї та думки, які я раніше обдумувала, але "забула". А допомагає мені в цьому проста та ненав'язлива музика, яку я слухаю в навушниках, щоб відволіктися від суєти навколишнього світу хоч на декілька хвилин.
До речі, згадала щойно дещо і хочу вас щось спитати. Ви ж думаєте про щось постійно, наприклад під час монотонної роботи? Чи ви її просто робите без жодних думок? Мені здається, що це неможливо. Але я колись читала книжку одного канадського письменника фантаста, на жаль забула його ім'я. Там описувалося, що один вчений зробив відкриття, що існує три типи людей: звичайні люди, які постійно думають, відчувають якісь емоції, лише вони здатні відчувати жаль та співчуття, тобто мають совість. Їх найменше, це в основному творчі люди та вчені. Також є думаючі люди, котрі не відчувають співчуття до інших, таких в книзі називають маніяками (там це дещо ширше поняття, ніж всі звикли), їх теж небагато, але їх більше, ніж можна подумати, вони часто рвуться до влади, бо це влада над іншими приносить їм задоволення.
Але існує і третій тип людей, їх найбільше на Землі. Для них вигадали спеціальний термін - "філософський зомбі". Ці люди ніколи не задумуються над завтрашнім днем, їх не турбують проблеми буття, вони дбають лише про матеріальне, не замислюючись над духовним. Та вони взагалі не думають, якщо вірити книзі! Вони начебто виконуються лише те, що їм скажуть, наче роботи, не проявляючи жодної ініціативи. Це якось страшно, якщо чесно. Я не вірю, що більшість людей можуть бути такими... бездушними чи що. Можливо замученими, забембаними, неосвіченими, лінивими, байдужими, але ж не думати ні про що? Я припускаю, що такі представники "людського" роду існують, але не в такій кількості, бо ж саме думка робить нас людиною, хіба ні? Як сказав відомий французький учений та філософ Рене Декарт: "Я мислю, значить, я існую"!
А ви як гадаєте, можливо жити без жодної думки в голові, яка не стосується їжі чи інших матеріальних речей?
Фото 1 автора Anastasia Shuraeva з Pexels
Фото 2 автора Julia M Cameron з Pexels
Фото 3 автора Andrea Piacquadio з Pexels