What else to do on the weekend? Of course to go on a small hiking trip. The weather helped us in this. So we packed a small supply of our favorite wine and went on a trip. This time we didn't know exactly where we wanted to go. So we tore up the map, closed our eyes and randomly put our finger on some point. It is possible to go far. Our destination was the Hetman Nature Reserve. Ahead is a long route, about 36 kilometers. We take a good mood with us and go on the road.
Що ще робити у вихідний день? Звичайно ж вирушити у невеличку пішу мандрівку. Погода нам в цьому сприяла. Тож ми поскладали до сумки невеличку провізію і наше улюблене вино і вирушили у подорож. В цей раз ми не знали куди саме ми хочемо піти. Тому ми відерили карту, закрили очі і навмання поставили палець на якусь точку. Далеко але пройти можна. Нашим місцем призначення став Природній заповідник Гетмень. Попереду довгий маршрут, приблизно 36 кілометрів. Беремо з собою гарний настрій і вирушаємо в дорогу.
Where are we going? While we are still go throgh our village, I decided to look on the Internet, what kind of reserve is this? It turned out that this reserve was created to preserve the habitats of important for Europe species and habitats of migratory bird species in order to provide conditions for their survival and reproduction. Like this. The birds that are protected in this reserve are: Red-legged Falcon and Field Quail. I wonder if we can see these birds there?
Куди ж ми прямуємо? Поки ми чимчикуємо ще нашим селом я вирішила подивитися в інтернеті, що ж це за заповідник такий? Виявилося, що цей заповідник був створений для збереження середовищ існування важливих для Європи видів та середовищ існування мігруючих видів птахів з метою забезпечення умов для їх виживання та розмноження. Ось так. Птахи, яких охороняють саме в цьому заповіднику, це: Сокіл червононогий та Перепілка польова. Цікаво, чи зможемо ми там побачити цих птахів?
We go beyond our village. Along the way we find several ripe trees of huge apricots and sweet cherries. It's good that I have a package with me. We gathered some fruit and went on. Half of our way runs along the route. Huge fields of rye on the left and right sides. A little further are fields of poppies, corn, sunflowers, daisies and lavender. Sometimes from natural beauty I hold my breath and take photos.
Виходимо за межі нашого села. По дорозі знаходимо декілька дерев стиглих величезних абрикосів та солодких вишень. Добре, що в мене з собою є пакет. Ми назбирали трохи фруктів і вирушили далі. Половина нашого шляху пролягає вздовж траси. З лівого та правого боків величезні поля жита. Трохи далі поля маків, кукурудзи, соняшників, ромашки та лаванди. Іноді від природньої краси я затамовую подих та фотографую.
We pass several more settlements. We are already tired but we continue our journey. There is a little more left. In the last village we turn to the field path. We walk along the elderberry and wild cherries. Another kilometer we reach the cemetery. This is where our trail ends. Our path is becoming a bit more complicated. We walk around the cemetery through a corn field. There is no trail behind the cemetery either. Our path is now paved through fields of wheat and barley. The sun has already risen high. We are tired and wet. Wheat hits your feet. But we do not stop. Oh yes, we need to take some more photos in the field. Of course?
Проходимо ще декілька селищ. Ми вже втомлені але нашу подорож продовжуємо. Залишилося ще трошки. В останньому селі ми звертаємо на польову стежку. Йдемо вздовж бузини та дикої черешні. Ще за кілометр доходимо до цвинтаря. Тут наша стежка закінчується. Наш шлях становиться дещо складнішим. Ми обходимо кладовище через поле кукурудзи. За кладовищем теж стежок нема. Наш шлях тепер прокладений через поля пшениці та ячменю. Сонечко вже зійшло високо. Ми стомлені та мокрі. Пшениця б'є по ногам. Але ми не зупиняємося. Ах так, треба зробити ще декілька фотографій у полі. А як же?
The reserve is already visible in front. Two more fields and we are there. There are many different beetles on wheat. Care must be taken that these beetles do not cling to clothing. Finally we came. Near the field we saw hydrants dripping with water. Recently, therefore, the fields were irrigated with water. The reserve is densely overgrown with trees. It's hard to get in the middle. A little further we saw a guard tower. There we decided to sit down to rest. Do you know how cool it is ???
Поперед вже видніється заповідник. Ще два поля і ми на місці. На пшениці дуже багато різноманітних жуків. Треба йти обережно, щоб ці жуки не чіплялися на одежу. Нарешті ми прийшли. Біля поля ми побачили гідранти, з яких капала вода. Нещодавно, значить, орошували водою поля. Заповідник щільно заросший деревами. В середину потрапити важко. Трошки далі ми побачили охоронну вежу. Там ми і вирішили присісти відпочити. Ви знаєте як це круто???
Around no living soul. Engines of cars, voices of people are not audible. You are one on one with nature. Wheat is sprouting around, birds are singing and the leaves of the trees are rustling. And so I do not want to go anywhere. We sit, talk and dream. And it is here that we believe that all our dreams will come true. Now this is our favorite place. Only our two. Our refuge and our paradise. We will come here from time to time.
Навколо ані живої душі. Не чутно двигунів машин, голосів людей. Ти один на один з природою. Навколо колоситься пшениця, співають пташки та шумить листя дерев. І так не хочеться нікуди йти. Ми сидимо, розмовляємо та мріємо. І саме тут ми віримо, що всі наші мрії здійсняться. Тепер це наше улюблене місце. Тільки наше вдвох. Наше сховище та наш рай. Час від часу ми будемо сюди приходити.
If we weren't well here, it would be time to go home. Back we decided to go the other way. We walked around the reserve to get on another road. On the other side of the reserve grows a lot of elderberries and flowers. And here is a real island of butterflies. Mostly orange butterflies, but sometimes black butterflies. There are thousands of them, maybe millions.
Якби нам тут не було добре, та час вертатися додому. Назад ми вирішили піти іншим шляхом. Ми обійшли заповідник навколо, щоб вийти на іншу дорогу. З іншого боку заповідника росте багато бузини та квітів. І тут справжній острів метеликів. В основному тут метелики помаранчевого кольору, але іноді трапляються і чорні метелики. Їх тут тисячі, а може й мільони.
About 8 kilometers we walked through wheat fields. But you can already see a village. There are harvesters and machines in the fields. Harvest. We are already going to the route through mown fields. Of course it's easier, but we are so tired that we dream of getting to our house as soon as possible.
Приблизно 8 кілометрів ми йшли полями пшениці. А ось вже видніється якесь село. На полях стоять комбайни та машини. Збирають урожай. До траси ми вже йдемо викошеними полями. Звісно легше, але ми вже настільки втомилися, що мріємо якнайшвидше дійти до нашого будинку.
Mile after mile, without rest, we go to home. Finally, our village will be soon. We enter our village from the other side. We go through our park. Tired and happy. Would we have gone that way again? Of course. Right now, as I write this story, we are embarking on a new journey. I will definitely share our impressions with you later.
Кілометр за кілометром, без відпочинку, ми чимчикували додому. Нарешті скоро буде вже наше село. Заходимо в наше село з іншого боку. Йдемо через наш парк. Втомлені та щасливі. Чи пройшли б ми ще такий шлях? Звісно. Саме зараз, як я допишу цю розповідь, ми вирушаємо у нову мандрівку. Я обов'язково потім поділюся з вами нашими враженнями.
--
I'm waiting for new acquaintances •❤️• Чекаю на нові знайомства.
I will be very glad to meet each of you. Write about yourself, about your hobbies, about your life. I will be happy to read each of your stories. Thank you for reading my posts. It is important for every author to be heard. Let's be friends.
Я буду дуже рада знайомству з кожним з вас. Пишіть про себе, про ваші захоплення, про ваше життя. Я з задоволенням прочитаю кожну вашу розповідь. Я дякую вам за те, що читаєте мої пости. Кожному автору важливо, щоб його почули. Давайте товаришувати.