We have never had such a summer. It's just abnormal heat outside. Even the house is not as cool as it was last summer. Do you know this effect? It is hot outside and cool in the house. Anyway. So it was last summer, and this summer there is no escape. Temperature and speed sensors are installed everywhere on the roads of Slovakia. So for a couple of days at home the asphalt surface was almost 55 degrees. The heat begins in the morning. Eight in the morning and 30 degrees of heat is the norm. Next Monday promises a total of 40 degrees. So what to do? Where to hide? And nowhere. Now is the time when I really want to go to a health resort. As in childhood. It was a real adventure. And still very often in my memory those unforgettable moments from my childhood come to mind. It is a pity that they will never happen again.
Такого літа в нас ще не було. На вулиці просто аномальна спека. Навіть у будинку вже не так прохолодно, як було минулого літа. Знаєте такий ефект? На вулиці спека, а в будинку прохолода. Як би не так. Так було минулого літа, а цього літа порятунку нема ніде. На дорогах Словаччини всюди стоять датчики температури та швидкості. Так ось пару днів дому асфальтове покриття було майже 55 градусів. Спека починається вже з самого ранку. Восьма ранку і 30 градусів тепла це вже норма. На наступний понеділок обіцяють взагалі 40 градусів. От і що робити? Де ховатися? А ніде. Зараз той самий час, коли я дуже хочу поїхати до оздоровчого санаторію. Як в дитинстві. То була справжня пригода. Й досі дуже часто в моїй пам' яті спливають ті незабутні моменти з мого дитинства. Дуже шкода, що вони ніколи не повторяться.
I was born in Ukraine, in the Kharkiv region, in the Kupyansky district. At that time, my grandmother, grandfather and mother worked at the Kupyansk Foundry. It was a very large factory and a lot of people worked there. When I finished first grade, my family decided that I was an adult and independent, and the family council decided that I would go to a children's health resort. Since my family worked at the factory, they were able to buy me vouchers at a big discount, almost 90 percent. At that time the sanatorium was called "Children's health camp Prometheus". Rest in the camp was divided into three seasons, ie there were three races (June, July, August). Each period lasted 21 days. All children went without parents. And no one was afraid. These were real adventures. There were many buildings on the territory of the camp. These buildings were two-story, for two detachments (on the ground floor one unit, and on the second floor the second unit). There were 10 detachments in the camp. Children were divided by age. In the first detachment were the oldest children aged 15-16, in the second detachment were children aged 13-14, and so on. The first time I came at the age of seven and got to the 10th detachment, in the youngest group. There was also a huge two-storey dining room on the territory of the camp, and in front of it there was a huge area for various solemn and non-solemn events. There was a hospital near the entrance, a little further behind the buildings was a gathering place for pioneers with a huge hearth in the middle. And behind that place the road to the beach. I remember absolutely everything. Those were probably the happiest moments in childhood. And how did it all start?
Я народилася в Україні, в Харківській області, в Куп' янському районі. На той час моя бабуся, дідусь та мама працювали в Куп' янському ливарному заводі. То був дуже великий завод і на ньому працювало дуже багато людей. Коли я вже закінчила перший клас, мої рідні вирішили, що я вже доросла та самостійна і на сімейній раді було вирішено, що я поїду до дитячого оздоровчого санаторію. Так, як мої рідні працювали на заводі, то вони змогли придбати для мене путівки з великою знижкою, майже 90 відсотків. На той час санаторій мав назву " Дитячий оздоровчий табір Прометей". Відпочинок у таборі був поділений на три сезони, тобто було три заїзда (червень, липень, серпень). Кожен період тривав 21 день. Всі діти їхали без батьків. І ніхто не боявся. Це були справжні пригоди. На території табору було багато корпусів. Ці корпуси були двоповерхові, для двох загонів (на першому поверсі один загін, а на другому поверсі другий загін). Всього в таборі було 10 загонів. Дітей розподіляли за віком. В першому загоні були найстарші діти по 15 - 16 років, в другому загоні були діти по 13 -14 років, і так далі. Перший раз я приїхала в сім років і потрапила до 10 загону, в наймолодшу групу. Також на території табору була величезна двоповерхова їдальня, а перед нею величезна площа для проведення різних урочистих та неурочистих заходів. Біля самого в'їзду була лікарня, трошки далі за корпусами було місце збору піонерів з величезним вогнищем посередині. А за тим місцем дорога до пляжу. Пам'ятаю абсолютно все. То, мабуть, були найщасливіши моменти в дитинстві. А як все починалося?
Preparations for the camp began long before departure. I always loved to ride in July. When I got older, I went to all three races. So how did it all happen? When it was known that I would go to the camp, the meeting began. At home I was solemnly handed a ticket and an old grandfather's yellow suitcase. I really liked that suitcase. It was very comfortable and not big. Oh well. There is a ticket, there is a suitcase. You need to have time to do all the work before leaving. Yes, at the age of seven I was already quite an independent child. That's how we were taught then. I myself went to the dentist (always told the doctor: "Mom said that cotton wool and novocaine in a bag"). At the age of seven, she cooked soup, cleaned carpets, and went out into the woods to the dairy kitchen to get 6 bottles of milk porridge for her newborn brother. No, no one forced me. Then they taught like that, at least in the Kharkiv region. We return to the meeting in the camp. So the ticket and suitcase are ready. One week before departure. The first thing I do is go to the pediatric clinic to see my pediatrician. First I sit in line and look at the bright walls. They depict fragments from children's cartoons. I go into the office. First, the pediatrician asks about the parents (because in the town where she ate, everyone knew each other), sends them greetings, and then begins a medical examination. The pediatrician checks the throat, measures the pressure, looks at the head (so that there are no lice) and the body (so that there is no scabies or any other rash). When the doctor makes sure that the child is healthy, he puts his stamp on the way to the camp. The child was not allowed to enter the camp without a doctor's seal. The most important stage has passed. Now it's time to pack my suitcase.
Підготовка до табору починалася задовго до від'їзду. Я завжди любила їздити у липні. Коли я стала старша, то їздила на всі три заїзди. Отже, як все відбувалося? Коли було вже відомо, що я поїду до табору, починалися збори. Вдома мені урочисто вручали путівку і стару дідусеву жовту валізу. Я дуже любила ту валізу. Вона була дуже зручна і не велика. Ну що ж. Путівка є, чемодан є. Треба встигнути зробити всі справи до відїзду. Так, в сім років я була вже досить самостійною дитиною. Так нас тоді вчили. Я сама ходила до стоматолога (завжди говорила лікарю: "мама говорила, що ватка і новокаїн в пакетику"). В сім років варила суп, чистила коври та ходила за ліс до молочної кухні, щоб взяти 6 пляшечок з молочними кашами для новонародженого брата. Ні, мене ніхто не змушував. Тоді так навчали, принаймні в Харківській області. Вертаємось до зборів в табір. Тож путівка та валіза готові. До від'їзду тиждень. Перше, що я роблю, то це йду до дитячої поліклініки до мого педіатру. Спочатку сиджу в черзі та розглядаю яскраві стіни. На них намальовані фрагменти з дитячих мультфільмів. Заходжу до кабінету. Спочатку педіатр розпитує про батьків (бо в містечку де я жила всі один одного знали), передає їм привітання, а потім починається медичний огляд. Педіатр перевіряє горло, міряє тиск, дивиться голову (щоб не було вошей) та тіло (щоб не було чесотки або ще якихось висипань). Коли лікар впевнився, що дитина здорова, тоді на путівці до табору він ставить свою печатку. Без печаті лікаря дитину до табору не пускали. Найголовніший етап пройден. Тепер настав час збирати валізу.
I never took toys to camp. They are not needed there. Bed linen was given out in the camp. Every Friday it was new and clean and we made the beds ourselves. The suitcase consisted mainly of dresses, shorts and T-shirts, panties and T-shirts, a panama hat, a warm jacket, shoes, sneakers, a cup with a spoon and a plate, toilet paper, a hairbrush and personal hygiene products. My hit in the suitcase was a white waffle towel and tooth powder (tooth powder, not toothpaste). Here is the long-awaited day. At eight o'clock in the morning there was a gathering of children near the house of culture. My girlfriend and I always went out earlier, because I really wanted to go and walk three kilometers to the meeting place. Our mothers accompanied us to the corner of our house and then we went alone. Red Icarus buses were waiting for the children near the House of Culture. There were many buses, because there were more than 300 children, doctors, pioneers, educators of various circles, cooks, a photographer and many other staff. The first division of children into detachments took place in front of the house of culture before boarding the bus. Each detachment had two pioneer leaders. Then the children were checked the ticket and the seal from the doctor and let on the bus. Hooray. A little more and the adventure will begin.
Я ніколи не брала до табору іграшок. Вони там не потрібні. Постільну білизну видавали в таборі. Кожну п'ятницю давали нову та чисту і запрявляли ліжка ми самі. У валізі в основному були плаття, шортики та футболки, трусики та майки, панамка, тепла кофта, туфлі, кеди, чашка з ложкою та тарілкою, туалетний папір, щітка для волосся та засоби особистої гігієни. Моїм хітом у валізі було біле вафельне полотенце та зубний порошок (саме зубний порошок, а не паста). Ось і довгоочікуваний день. На восьму годину ранку відбувалися збори дітей біля будинку культури. Я та моя подружка завжди виходили раніше, бо дуже хотілося вже їхати та три кілометри йти місця зборів. Наші мами проводжали нас до рогу нашого будинку і далі ми йшли самі. Біля будинку культури на дітей чекали автобуси червоні ікаруси. Автобусів було багато, бо їхало понад 300 дітей, лікарі, піонервожаті, вихователі різних кружків, повари, фотограф та ще багато обслуговуючого персоналу. Перший розподіл дітей по загонам відбувався перед будинком культури перед посадкою в автобус. У кожного загона було два піонервожатих. Потім в дітей перевіряли путівку і печатку від лікаря і пускали до автобусу. Ура. Ще трошки і пригоди почнуться.
A large convoy of buses to the camp was always accompanied by cars of firefighters, ambulances and police (then police). After crossing the path between fields, rivers and forests, we drive to a large pine forest. Here we are already going a little slower. Children are greeted by the fresh smell of the forest, birds singing, a colorful fence and a large inscription on the gate "Welcome". Buses stop. We all go outside. Our leaders are already more carefully dividing us into detachments. We become disciplined in pairs. The youngest detachment goes to the camp first, then by age. We are taken to our buildings, the girls on the left, the boys on the right. There are 4 people in the room. Bed linen is provided on the beds. You need to make the bed well and put a pillow in a triangle. We put our suitcases in cupboards and bedside tables (each child has his own bedside table). We wash our hands. Showers and toilets at the end of the corridor. There are many washbasins, everyone has enough. Then we gather near the building and all the detachments go to the dining room in an organized manner. The dining room smells very good. Those who have not eaten can take an extra portion. In the afternoon we return to the hull. A quiet year has come. during a quiet hour you want - you do not want, but you need to sleep. Then after the climb we changed clothes and headed to the square in front of the dining room. This was the first big meeting. Such meetings will be held every morning after physical education. In the square, all detachments become the letter "P". We are greeted, told the rules and the program for the whole race. The next morning, each unit must come up with a name and motto. Then we go to the dining room, there is milk and gingerbread. Hmmm, goodness. We return to the building. In the big hall we sit around, get acquainted and all together come up with a name and motto. Then we rehearse so that the motto sounds loud and synchronous throughout the square. Imperceptibly, it's time for dinner. In the dining room, as always delicious. On the first day, after dinner we go to the city of gathering pioneers. It is already dark, the path is lit by lanterns. We sit around a large fire. Just imagine, more than three hundred children, and also counselors and all those who worked in the camp. This was a great place. The concert begins. The song "How great that we are all gathered here today" is definitely heard. This song will be heard in this very place on the last night. Then, after the concert, "The holiday is solemnly declared open" is heard. And light a fire. All the children are happy and satisfied to return to their units. Time to save. Rebound.
Велику колону автобусів до табору завжди супроводжували автомобілі пожежників, швидкої допомоги та поліції (на той час міліції). Подолавши шлях між полями, річками та лісами ми заїжджаємо до великого соснового лісу. Тут вже їдемо трошки повільніше. Дітей зустрічає свіжий запах лісу, спів пташок, різнокольоровий паркан та великий надпис на воротах "Вітаємо". Автобуси зупиняються. Ми всі виходимо на вулицю. Наші вожаті нас вже більш ретельно ділять на загони. Ми стаємо дисципліновано по двоє. Перший у табір йде наймолодший загін, далі за віком. Нас заводять у наші корпуси, дівчатка ліворуч, хлопчики праворуч. В кімнаті по 4 людини. На ліжках лежить постільна білизна. Треба добре заправити ліжко та поставити подушку трикутничком. Розкладаємо свої валізи у шафи та тумбочки (у кожної дитини своя тумбочка). Миємо руки. Душ та туалети в кінці коридору. Умивальників багато, всім вистачає. Потім збираємось біля корпусу та організовано всі загони прямують до їдальні. В їдальні дуже смачно пахне. Хто не наївся, той може взяти додаткову порцію. Після обіду вертаємося до копусу. Прийшла тиха година. під час тихої години хочеш - не хочеш, а треба спати. Потім після підйому ми перевдягалися та прямували на площу перед їдальнею. Це були напі перші великі збори. Такі збори будуть проходити кожний ранок після фізкультури. На площі всі загони становляться буквою "П". Нас вітають, розповідають порядки та програму на цілий заїзд. На наступний ранок кожен загін має придумати собі назву та девіз. Потім йдемо до їдальні, там молоко та пряники. Мммм, смакота. Вертаємось до корпусу. У великому холі сідаємо кругом, знайомимось і всі разом придумуємо назву та девіз. Потім репетируємо, щоб девіз звучав на всю площу голосно та синхронно. Непомітно приходить час для вечері. В їдальні, як завжди смачно. В перший день, після вечері йдемо на місто збору піонерів. Вже темно, шлях освітлюють ліхтарі. Сідаємо навколо великого вогнища. Уявіть тільки, понад триста дітей, а ще вожаті і всі ті, хто працював у таборі. Отаке було велике місце. Починається концерт. Обов'язково лунає пісня " Як здорово, що всі ми тут сьогодні зібралися". Ця пісня буде лунати на цьому самому місці в останню ніч. Потім, після концерту, лунає "Відпочинок урочисто оголошується відкритим". І запалюють багаття. Всі діти щасливі та довольні вертаються по своїм загонам. Час спасти. Відбій.
Every day we came up with different holidays and competitions. We went to football with another Sosnovka camp. The boys played, and we cheered. We were taken to the river, various quests were invented for us. We were taught to be responsible, sincere, kind, independent. We were taught to help, empathize, and be organized. We were taught to be friends and share. I will soon be 35 years old. Exactly 28 years ago I went to camp for the first time. I remember and will always remember every corner of him, every pioneer. I will always remember Uncle Vitya. This was our idol. Curly uncle, similar to Victor Tsoi. He loved music very much. Every night in the camp he arranged an extraordinary disco with world music. He loved his job. I will always remember the kind faces of those who cared for us then. It is a pity that times are changing. And no matter what anyone tells me, there will be no such childhood as before. Not those times, not those needs and not those values.
Кожен день нам вигадували різні свята та конкурси. Ми ходили на футбол з іншим табором "Сосновка". Хлопці грали, а ми вболівали. Нас водили на річку, вигадували для нас різні квести. Нас вчили бути відповідальними, щирими, добрими, самостійними. Нас вчили допомагати, співчувати та бути організованими. Нас вчили дружити та ділитися. Мені вже зовсім скоро 35 років. Рівно 28 років тому назад я перший раз вирушила до табору. Я пам'ятаю та завжди буду пам'ятати кожен його куточок, кожного піонервожатого. Я завжди буду пам'ятати дядю Вітю. Це був наш кумір. Кучерявий дядько, схожий на Віктора Цоя. Він дуже любив музику. Кожного вечора в таборі він влаштовував надзвичайну дискотеку зі світомузикою. Він любив свою справу. Я завжди буду пам'ятати добрі обличча тих людей, хто тоді піклувався про нас. Шкода, що часи міняються. І хто б мені що не казав, такого дитинства, як раніше, більше не буде. Не ті часи, не ті потреби і не ті цінності.
I'm waiting for new acquaintances •❤️• Чекаю на нові знайомства.
I will be very glad to meet each of you. Write about yourself, about your hobbies, about your life. I will be happy to read each of your stories. Thank you for reading my posts. It is important for every author to be heard. Let's be friends.
Я буду дуже рада знайомству з кожним з вас. Пишіть про себе, про ваші захоплення, про ваше життя. Я з задоволенням прочитаю кожну вашу розповідь. Я дякую вам за те, що читаєте мої пости. Кожному автору важливо, щоб його почули. Давайте товаришувати.