Сьогодні я розповім вам про теперішнього солдата захисника вітчизни. Так ось, що я хочу розповісти, в селі жив та був один хлопець, який народився в сім'ї простого робітника та селянина, ходив до школи, а після школи доля закинула до ремесного училища. Де і звела й потоваришувала, їх стало двоє із ремесного.
Потім два роки працювали в колгоспі зварювальниками, та й забрали їх разом в армію, служили вони добре в радянській армії, їх так і називали обоє рябоє. Та вийшов час їхній службі, так один з них поїхав до домівки, а товариш залишився служити далі. Так і служить солдат рік за роком і не догадується що чекає його попереду, Радянський Союз вже давно розпався, і тільки їхня дружба була не непорушньою, так і жили б вони в мирі, якби не агресія Росії проти України.
Й знову позвала служба друзів до лав армії, та служили друзі тепер в різних арміях, один віддавав роки служби Російській армії, ось другий присягнув Україні, і був вірним захисту рідної неньки.
Так ось, одного разу зла доля зіграла з друзями поганий жарт! Це було як у справжнім бойовику, так російський солдат лежачи в окопі роздивлявся в бінокль Українські укріплення, і був упевнений що його не хто не помітить, та приціл снайперської гвинтівки Українського солдата вже як декілька хвилин розглядав супротивника. Впізнати друга було дуже тяжко, на голові була балаклава та й шолом який захищав голову, та слов'янські риси обличчя. Український солдат бажав взяти в полон російського солдата, та й виліз з укріплення, проповз на животі декілька метрів за деревами й щоб не було видно його, пірнув у прохолодний рівчак. Та цей рівчак підходив до самих позицій росіян, і піднявшись на одне коліно й подивився в монокль снайперської гвинтівки, й впізнавши в цій структурі тіла свого приятеля з яким вони ділили шмат паляниці в ремесному та й в радянській армії.
В полон український солдат російського окупанта взяв без шуму, за що і був нагороджений державною нагородою за мужність першого ступеню.
Так і закінчилась дружба цих двох хлопців солдат.
Сьогодні я розповім вам про теперішнього солдата захисника вітчизни. Так ось, що я хочу розповісти, в селі жив та був один хлопець, який народився в сім'ї простого робітника та селянина, ходив до школи, а після школи доля закинула до ремесного училища. Де і звела й потоваришувала, їх стало двоє із ремесного.
Потім два роки працювали в колгоспі зварювальниками, та й забрали їх разом в армію, служили вони добре в радянській армії, їх так і називали обоє рябоє. Та вийшов час їхній службі, так один з них поїхав до домівки, а товариш залишився служити далі. Так і служить солдат рік за роком і не догадується що чекає його попереду, Радянський Союз вже давно розпався, і тільки їхня дружба була не непорушньою, так і жили б вони в мирі, якби не агресія Росії проти України.
Й знову позвала служба друзів до лав армії, та служили друзі тепер в різних арміях, один віддавав роки служби Російській армії, ось другий присягнув Україні, і був вірним захисту рідної неньки.
Так ось, одного разу зла доля зіграла з друзями поганий жарт! Це було як у справжнім бойовику, так російський солдат лежачи в окопі роздивлявся в бінокль Українські укріплення, і був упевнений що його не хто не помітить, та приціл снайперської гвинтівки Українського солдата вже як декілька хвилин розглядав супротивника. Впізнати друга було дуже тяжко, на голові була балаклава та й шолом який захищав голову, та слов'янські риси обличчя. Український солдат бажав взяти в полон російського солдата, та й виліз з укріплення, проповз на животі декілька метрів за деревами й щоб не було видно його, пірнув у прохолодний рівчак. Та цей рівчак підходив до самих позицій росіян, і піднявшись на одне коліно й подивився в монокль снайперської гвинтівки, й впізнавши в цій структурі тіла свого приятеля з яким вони ділили шмат паляниці в ремесному та й в радянській армії.
В полон український солдат російського окупанта взяв без шуму, за що і був нагороджений державною нагородою за мужність першого ступеню.
Так і закінчилась дружба цих двох хлопців солдат.
