Я завжди мріяв побувати в горах у період золотої осені - це коли листя на деревах забарвлюється у жовті, червоні та оранжеві кольори. Тому коли в середині вересня (минулого року звісно) мої друзі почали обговорювати плани походу в гори в жовтні, я дуже зрадів. Проте в кінцевому результаті виявилося, що ми вирушили в мандрівку гірськими шляхами на початку жовтня, і тому листяні дерева перефарбувалися лише частково, там ще було багато зеленого кольору. Проте це лише підкреслювало красу природи, бо жовті та червоні кольори виглядали ще більш виразними на фоні зеленого. Тому я не відчув жодного розчарування, навпаки я був дуже щасливим у ці дні, це був один з найкращих моїх походів в гори.
А тепер про все по порядку. Сьогодні я розповім вам про початок нашого походу та про особливості хайкінгу у прикордонному районі. Адже Північний Мармарош, куди ми зібралися, розташований прямо на кордоні України та Румунії, тому для того, щоб здійснити цю мандрівку, потрібно було заздалегідь зареєструватись.
Для цього всі учасники групи, які хотіли взяти участь у гірському поході, повинні були заповнити спеціальну форму на сайті Прикордонної служби України приблизно за два тижні до запланованої мандрівки. Ми всі це зробили і через приблизно десять днів ми отримали дозвіл. Проте для безпечної мандрівки у прикордонній зоні цього виявилося недостатньо. Ми мусили отримати спеціальні перепустки (для цього були потрібні наші паспорти) у місцевому відділенні Прикордонної служби, розташованому у Діловому Закарпатської області України, що ми зробили, коли прибули на місце.
Після того, як ми отримали перепустки у місцевому відділенні Державної прикордонної служби України (про це я написав у вчорашньому пості), ми проїхали ще декілька кілометрів по ґрунтовій дорозі (нас було 16 чоловік, тому ми їхали чотирма автомобілями) і залишили наші транспортні засоби на подвір’ї місцевого підприємства під охороною старенького сторожа.
Як тільки ми залишили автомобілі, ми пішли вгору вздовж струмка під назвою Великий Росош. Це була звичайна гірська дорога (для тутешніх країв), проте по якій могли проїхати лише позашляховики. Ми пройшли близько 2 км і зробили перший привал і тоді ми поснідали (бо до того ми їхали 5 годин вночі). Там було дуже красиво. Ось декілька фото:
Після сніданку ми взяли свої рюкзаки на плечі і продовжили шлях. Потім наша стежка повернула в ліс, частину дороги ми йшли лісом. Там ми знайшли рижика (Lactarius deliciosus) і одразу ж приготували його на вогні, щоб довести окремим учасникам нашого походу, що цей гриб дуже смачний. Потім ми знову вийшли на дорогу і після цього розпочався підйом, який виявився чи не найважчим етапом маршруту, але про це вже наступного разу.
