Нещодавно я брав участь у фотоконкурсі від 
В таких місцях, залишених людиною, саме так і відбувається - спочатку вони наче якісь порожні, спустошені, наше їх залишило саме життя. Але це не так, по мірках вічної природи це лише мить, яка триває недовго. Потім життя повертається туди і за цим дуже цікаво спостерігати - як на руїнах виростають дерева, як дикі тварини повертаються туди, звідки їх раніше прогнали.
Старих покинутих будинків дуже багато у Яворові. Мабуть через причину, банальну і поширену у всьому світі - молодь виїжджає з маленьких, віддалених від великих міст, містечок у пошуках кращого життя, перспективнішої роботи, а залишаються, в основному, батьки, які часто доживають віку самі. Потім вони помирають, а спадкоємцям маленька розвалена хатинка ні до чого або ж вони живуть за кордоном. Так вона і стоїть пусткою і розвалюється далі, доки хтось її не придбає і не збудує на її місці нову.
Нещодавно ми здійснювали прогулянку по одній із "сільських" вуличок Яворова і натрапили на одну із таких покинутих хат. Вона, схоже, була в доволі непоганому стані, доки на неї не впало дерево, яке хтось вирішив спиляти. Можливо, воно впало на неї випадково, а можливо хтось не надто переймався безпекою старого будинку, але дерево впало і розтрощило дах із справжньої глиняної черепиці.
Хлопчаки, які каталися неподалік на велосипедах, і, які, вочевидь, живуть в цьому районі, побачивши, що я фотографую зруйновану хату, під'їхали ближче. Один з них, явно стривоженим тоном, спитав: "А для чого ви це фотографуєте?". Можливо, через зруйнований дах, можливо хтось з його родини причетний до того зрізаного дерева. Можливо, він подумав, що я цікавлюся будинком, щоб купити.
Я ж на мить завагався, що йому відповісти. Як сказати, що такі місця є цікавими для фотографа (нехай і аматора, як і я), що я хочу зберегти його атмосферу, вловити дух людей, які тут жили, хочу, щоб цей будинок, який є яскравим представником своєї епохи (дерев'яні побілені стіни, глиняна черепиця, невеличкі дерев'яні вікна) зберігся хоча б на фото для наступних поколінь. Трохи повагавшись, я відповів: "Бо це красиво".
Не впевнений, що хлопчаки повірили моїй відповіді, але ми з сім'єю пішли далі, залишивши їх там, гасати вулицями на своїх роверах.
