Минулого разу я розпочав розповідь про свою чергову мандрівку до мішаних лісів поблизу маленького прикордонного містечка Немирова, яку я здійснив разом зі своїм шваґром, який є практично незмінним супутником майже у всіх моїх грибних подорожах.
Я завершив свою оповідь на тому, що після години не надто вдалих пошуків ми потрапили на місце, де ми знайшли першого білого у тій мандрівці. Виявилося, що то був лише початок і ми суттєво покращили свій настрій, бо той білий там був не один. Звісно, це не була якась фантастична сотня білих на одному місці, але більше десятка їх було точно. Найкращі білі я сфотографував (я б сфотографував їх усі, якби азарт грибника не переміг в мені фотографа 😄).
Місце, де ми знайшли цих красенів, підтвердило тенденцію цьогорічного грибного сезону: найкраще білі ростуть у світлих місцях на краю лісу, галявини чи лісової вирубки, там де вдень сухо і багато опалого листя. Саме через листя білого дуже важко помітити. Треба звертати увагу на дрібні деталі, які можуть насторожити: якщо десь листя трохи припіднялося, це місце варто перевірити і розгорнути там листя. Щоб даремно не нахилялося, краще вирізати собі палицю і відгортати листя з її допомогою. А якщо ви знайшли одного білого, перевірте добре довкола, дуже часто ці гриби ростуть цілими сім'ями, хоч гриба-одинака також не варто виключати.
Але я не надто люблю палиці брати в руки, коли зі мною фотоапарат (а він завжди зі мною 😆), бо тоді зайвим виявляється ніж, яких я таким чином вже загубив немало. А білі під листям я вже навчився відгадувати своїм грибним "шостим" чуттям 😉 (насправді око самостійно фіксує зміни в оточуючому середовищі і передає їх в мозок, який аналізує отримані дані на підсвідомому рівні. Якщо ці дані вказують на ймовірність того, що там під листям гриб, я просто іду і перевіряю).
