One day between Clouds and Mountains / Один день поміж горами та хм...

Привіт, друзі!	Hey there, guys!
Дуже хочу поділитись своїм недавнім досвідом денного походу в гори разом із моїм сімейством. Він був дійсно незабутнім!	I really want to share my recent experience of a day hike in the mountains with my family. It was truly unforgettable!
Фото, які я використала в цьому пості, зняті на мобільний телефон. Але я думаю вони вам сподобаються.	Photo that I used here were taken with my mobile but I hope you will like them.

^{[//]:# (!pinmapple 48.293144 lat 24.791604 long Kosmach -One day between Clouds and Mountains d3scr)}

Уже не вперше, маючи тиждень і будь який день на вибір, я вибрала найневдалішу погоду. Цілий тиждень погода була сонячна і спекотна, а на цей день прогнозували хмари+сонце, і зниження температури. Всі зі мною погодились, що краще йти, коли прохолодніше.	Not for the first time, having a whole week to pick up any day, I chose the worst weather. The weather was sunny and hot for a whole week, and on this day forecast promised clouds + sun, and temperature decrease. Everyone agreed with me that it is better to go when it is cooler.
На жаль, довелося йти без гіда і без карти, бо гід не зміг приїхати (навігатор теж мав дати він), але він нас запевнив, що маршрут добре маркований. З огляду на все це і те, що весь маршрут займає всередньому 8 годин, ми прокинулись ще до 7-ї ранку. Поснідали, екіпірувались і бадьоро вийшли на порожню сільську вулицю.	Unfortunately, we had to go without a guide and without a map, because the guide could not come (the navigator also had to give it), but he assured us that the route is well marked. Given all this and the fact that the whole route takes an average of 8 hours, we woke up before 7 am. We had breakfast, equipped and cheerfully went out on an empty village street.
Одразу виявилось, що гори повністю вкриті хмарами. Але ми сподівались, що скоро вони розсіються.	At the beginning, it turned out that the mountains were completely covered with clouds. But we hoped that they would dissipate soon.

Уже не вперше, маючи тиждень і будь який день на вибір, я вибрала найневдалішу погоду. Цілий тиждень погода була сонячна і спекотна, а на цей день прогнозували хмари+сонце, і зниження температури. Всі зі мною погодились, що краще йти, коли прохолодніше.

Not for the first time, having a whole week to pick up any day, I chose the worst weather. The weather was sunny and hot for a whole week, and on this day forecast promised clouds + sun, and temperature decrease. Everyone agreed with me that it is better to go when it is cooler.

На жаль, довелося йти без гіда і без карти, бо гід не зміг приїхати (навігатор теж мав дати він), але він нас запевнив, що маршрут добре маркований. З огляду на все це і те, що весь маршрут займає всередньому 8 годин, ми прокинулись ще до 7-ї ранку. Поснідали, екіпірувались і бадьоро вийшли на порожню сільську вулицю.

Unfortunately, we had to go without a guide and without a map, because the guide could not come (the navigator also had to give it), but he assured us that the route is well marked. Given all this and the fact that the whole route takes an average of 8 hours, we woke up before 7 am. We had breakfast, equipped and cheerfully went out on an empty village street.

Одразу виявилось, що гори повністю вкриті хмарами. Але ми сподівались, що скоро вони розсіються.

At the beginning, it turned out that the mountains were completely covered with clouds. But we hoped that they would dissipate soon.


Почалось із того, що ми не могли знайти перше маркування на маршруті. Розбудити гіда. Вернулись назад, знайшли вказівник, пішли далі. Дійшли до другого маркування, а за зразу за ним дорога розгодилася на дві. І табличка була прибита ... неоднозначно. Двоє з нас казали, що йти треба вгору, двоє, що вниз. Пішли вгору (нам же в гори). Ми піднялись доволі високо, поки побачили, що це тупік. Довелось повертатись аж униз. Десь годину втратили на блукання і шукання.	We started with the fact that we could not find the first marking on the route. Woke up the guide. Went back, found a mark, went on. We reached the second marking, and immediately after it the road splitted into two. And the sign was quite ... ambiguous. Two of us said we had to go up, two said we had to go down. Went up (for we go to mountains). We climbed quite high until we saw that it was a dead end. And had to turn all the way down. About an hour wasted wandering and searching.

Почалось із того, що ми не могли знайти перше маркування на маршруті. Розбудити гіда. Вернулись назад, знайшли вказівник, пішли далі. Дійшли до другого маркування, а за зразу за ним дорога розгодилася на дві. І табличка була прибита ... неоднозначно. Двоє з нас казали, що йти треба вгору, двоє, що вниз. Пішли вгору (нам же в гори). Ми піднялись доволі високо, поки побачили, що це тупік. Довелось повертатись аж униз. Десь годину втратили на блукання і шукання.

We started with the fact that we could not find the first marking on the route. Woke up the guide. Went back, found a mark, went on. We reached the second marking, and immediately after it the road splitted into two. And the sign was quite ... ambiguous. Two of us said we had to go up, two said we had to go down. Went up (for we go to mountains). We climbed quite high until we saw that it was a dead end. And had to turn all the way down. About an hour wasted wandering and searching.


Ще пару раз довелось турбувати гіда, поки ми трохи піднялись вище, ближче до хмар, які, вочевидь, не мали наміру нікуди розвіюватись, на відміну від нашого оптимізму. Повітря ставало все більш насичене вологою. Маркування знайти було не завжди просто.	We had to disturb the guide a couple more times, while we ascended a little higher, closer to the clouds, which, apparently, did not intend to disperse anywhere, unlike our optimism. The air became more saturated with moisture. Marking was not always easy to find.
Я шкодувала, що не пішли у сонячний день, а дочка пробувала обережно запропонувати не йти до самої вершини, щоб не заблукати. Але ми вирішили до останнього не піддаватись і не йти на компроміс.	I regretted that we did not go on a nice sunny day like yesterday, and my daughter tried to carefully suggest not to go to the top, so as not to get lost. But we decided not to give up and not to compromise.

Ще пару раз довелось турбувати гіда, поки ми трохи піднялись вище, ближче до хмар, які, вочевидь, не мали наміру нікуди розвіюватись, на відміну від нашого оптимізму. Повітря ставало все більш насичене вологою. Маркування знайти було не завжди просто.

We had to disturb the guide a couple more times, while we ascended a little higher, closer to the clouds, which, apparently, did not intend to disperse anywhere, unlike our optimism. The air became more saturated with moisture. Marking was not always easy to find.

Я шкодувала, що не пішли у сонячний день, а дочка пробувала обережно запропонувати не йти до самої вершини, щоб не заблукати. Але ми вирішили до останнього не піддаватись і не йти на компроміс.

I regretted that we did not go on a nice sunny day like yesterday, and my daughter tried to carefully suggest not to go to the top, so as not to get lost. But we decided not to give up and not to compromise.


Отак ми і йшли, видивляючись стежку, в оточенні хмар, ялин і скель. Видимість була метрів 30-40, вологість 100%. Десь там, у теплій і сухій кімнаті, мабуть додивлявся останній сон наш гід.. Десь там, за туманом і хмарами, на фоні неймовірно красивих краєвидів паслись корови і гуляли коні. Іноді чути було дзвіночки, то ближче, то далеко, і крізь туман проступали силуети тварин. Картина нагадувала початок фільму жахів, коли "ніщо не віщувало..."	So we walked, looking at the trail, surrounded by clouds, firs and rocks. Visibility was about 40 meters, humidity 100%. Somewhere there, in a dry warm bedroom, our guide was probably watching his last dream. Somewhere there, behind the fog and clouds, against the background of incredibly beautiful landscapes (we were told...), cows were grazing and horses were walking. Sometimes bells could be heard, then closer, then far, and silhouettes of animals appeared through the fog. The picture reminded of the beginning of a horror movie, when "you never expected anything to be wrong ..."

Отак ми і йшли, видивляючись стежку, в оточенні хмар, ялин і скель. Видимість була метрів 30-40, вологість 100%. Десь там, у теплій і сухій кімнаті, мабуть додивлявся останній сон наш гід.. Десь там, за туманом і хмарами, на фоні неймовірно красивих краєвидів паслись корови і гуляли коні. Іноді чути було дзвіночки, то ближче, то далеко, і крізь туман проступали силуети тварин. Картина нагадувала початок фільму жахів, коли "ніщо не віщувало..."

So we walked, looking at the trail, surrounded by clouds, firs and rocks. Visibility was about 40 meters, humidity 100%. Somewhere there, in a dry warm bedroom, our guide was probably watching his last dream. Somewhere there, behind the fog and clouds, against the background of incredibly beautiful landscapes (we were told...), cows were grazing and horses were walking. Sometimes bells could be heard, then closer, then far, and silhouettes of animals appeared through the fog. The picture reminded of the beginning of a horror movie, when "you never expected anything to be wrong ..."


Чим вище, тим ставало вологіше. Туман уже більше скидався на дощ. Ми давно одягнули назад куртки і капюшони, як спочатку зняли. Ноги були наскрізь мокрі. Гіпотетичні полонини змінювались лісом.	The higher, the wetter it became. The fog was already falling more on the rain. We put on jackets and hoods back, as we first took off. My feet were soaking wet. Hypothetical meadows were replaced by forest.
Аж ось із туману виринула маленька альтанка для відпочинку. Ура! Це означало, що половина шляху пройдена. Можна сісти на холодну морку лавку і попити гарячого чаю, на який раптом виявилось більше претендентів, ніж планувалось ))	Suddently, a small gazebo for rest emerged from the fog. Hooray! This meant that halfway is done. We can sit on a cold and wet bench and drink hot tea, which suddenly turned out to be more applicants than planned :D

Чим вище, тим ставало вологіше. Туман уже більше скидався на дощ. Ми давно одягнули назад куртки і капюшони, як спочатку зняли. Ноги були наскрізь мокрі. Гіпотетичні полонини змінювались лісом.

The higher, the wetter it became. The fog was already falling more on the rain. We put on jackets and hoods back, as we first took off. My feet were soaking wet. Hypothetical meadows were replaced by forest.

Аж ось із туману виринула маленька альтанка для відпочинку. Ура! Це означало, що половина шляху пройдена. Можна сісти на холодну морку лавку і попити гарячого чаю, на який раптом виявилось більше претендентів, ніж планувалось ))

Suddently, a small gazebo for rest emerged from the fog. Hooray! This meant that halfway is done. We can sit on a cold and wet bench and drink hot tea, which suddenly turned out to be more applicants than planned :D


Після першого нормального відпочинку бадьоро йдемо далі, мокрі, але нескорені )) Навіть суперечливі вказівники більше не збивають з пантелику.	After the first normal rest we go on cheerfully, wet, but unconquered)) Even contradictory pointers no longer confuse.


До речі, вздовж стежки нам весь час траплялись чудернацькі і неїстівні гриби. Вони дуже фотогенічні. Ніхто з нас не фанат і не майстер збирання грибів, але коли ми раптом натрапили на колонію лисичок, справжню колонію, то кожен раптом відчув в собі азарт. Тільки дочка довго вмовляла нас іти далі, а потім приєдналась просто, щоб швидше "закінчити". Зупинив нас тільки об'єм пакета. До слова, пізніше виявилось. що наша знахідка дуже і дуже доречна, бо з вечерею виявилось непорозуміння, і моя грибна підлива була нашою основною стравою. Зате якою смачною!!!	By the way, we came across bizarre and inedible mushrooms along the trail all the way. They are very photogenic. None of us is a fan or a master of mushroom picking, but when we suddenly came across a colony of Fungus "Chanterelle", a real colony, everyone suddenly felt excited. Only my daughter persuaded us to go further, and then gave up and joined just to "finish" faster. But only the volume of the package stopped us. By the way, it turned out later, that our discovery was very, very appropriate, because there was a misunderstanding with dinner, and my mushroom sauce was our main dish. But how delicious!!!

До речі, вздовж стежки нам весь час траплялись чудернацькі і неїстівні гриби. Вони дуже фотогенічні. Ніхто з нас не фанат і не майстер збирання грибів, але коли ми раптом натрапили на колонію лисичок, справжню колонію, то кожен раптом відчув в собі азарт. Тільки дочка довго вмовляла нас іти далі, а потім приєдналась просто, щоб швидше "закінчити". Зупинив нас тільки об'єм пакета. До слова, пізніше виявилось. що наша знахідка дуже і дуже доречна, бо з вечерею виявилось непорозуміння, і моя грибна підлива була нашою основною стравою. Зате якою смачною!!!

By the way, we came across bizarre and inedible mushrooms along the trail all the way. They are very photogenic. None of us is a fan or a master of mushroom picking, but when we suddenly came across a colony of Fungus "Chanterelle", a real colony, everyone suddenly felt excited. Only my daughter persuaded us to go further, and then gave up and joined just to "finish" faster. But only the volume of the package stopped us. By the way, it turned out later, that our discovery was very, very appropriate, because there was a misunderstanding with dinner, and my mushroom sauce was our main dish. But how delicious!!!


Ліс взагалі був неймовірно красивий. Внизу все було вкрито яскраво зеленим, густим, м'яким і мокрим килимом з моху і опалого листя. Інколи треба було міняти напрямок через повалені дерева.	The forest in general was incredibly beautiful. At the bottom, everything was covered with a bright green, thick, soft and wet carpet of moss and fallen leaves. Sometimes it was necessary to change direction through fallen trees.
Дерева лежали вивернуті з корінням із землі. Їх повалила недавня гроза. Ми навіть бачили смереку, у яку влучила блискавка! Її стовбур був розколений від самого верху донизу, навколо на великій відстані були свіжі уламки, а частина стовбура обгоріла. З такої смереки роблять трембіти, Ви ж знали?	The trees lay upside down. They were knocked down by a recent storm. We even saw a spruce tree that was struck by lightning! Its trunk was split from the very top down, there were fresh fragments around at a great distance, and parts of the trunk were burnt. Trembitas (traditional Ukrainian folk music instrument) are made of such spruce. I bet you didn't know :D
Аж ось нарешті табличка, яка нарешті показує, скільки залишилось. А залишилось всього 400м!	Finally, a sign that finally shows how much is left. And there are only 400m left!


Вершина виявилась не дуже мальовничою, точніше, як такої її не було. Дзвінок гіду допоміг мало, бо він сказав, що конкретно вершину ми в лісі не знайдемо. Але це нас не засмутило. Ми знайшли пристойну галявину із столом і місцями для сидіння по кругу. Нарешті можна було скинути і викрутити мокрий одяг. Навіть туман почав нарешті підніматись.	The top was not very picturesque, or rather, as it was not. The guide's call didn't help much, because he said that we wouldn't find a specific peak in the forest. But it did not upset us. We found a decent lawn with a table and seating in a circle. Finally, you could throw off and unscrew wet clothes. Even the fog finally began to rise.
Тож коли ми пройшли половину шляху назад і вийшли до альтанки для відпочинку, ми побачили нарешті, яким гарних хребтом ми йшли.	So when we walked half way back and out to the gazebo to relax, we finally saw what a beautiful ridge we were walking.

Вершина виявилась не дуже мальовничою, точніше, як такої її не було. Дзвінок гіду допоміг мало, бо він сказав, що конкретно вершину ми в лісі не знайдемо. Але це нас не засмутило. Ми знайшли пристойну галявину із столом і місцями для сидіння по кругу. Нарешті можна було скинути і викрутити мокрий одяг. Навіть туман почав нарешті підніматись.

The top was not very picturesque, or rather, as it was not. The guide's call didn't help much, because he said that we wouldn't find a specific peak in the forest. But it did not upset us. We found a decent lawn with a table and seating in a circle. Finally, you could throw off and unscrew wet clothes. Even the fog finally began to rise.

Тож коли ми пройшли половину шляху назад і вийшли до альтанки для відпочинку, ми побачили нарешті, яким гарних хребтом ми йшли.

So when we walked half way back and out to the gazebo to relax, we finally saw what a beautiful ridge we were walking.


Що нижче ми спускались, то більше світило сонце, наче намагалось компенсувати незручності і наостанок висушити весь мокрий одяг. Дорога була та сама, але абсолютно незнайома. Це було дивно і весело. Униз взагалі йти набагато веселіше.	As we went down, the sun came out of the clouds and shone, as if trying to say sorry for the inconvenience and finally dry our wet clothes. The road was the same, but completely unfamiliar. It was amazing and fun. Going down is generally a lot more fun.

Що нижче ми спускались, то більше світило сонце, наче намагалось компенсувати незручності і наостанок висушити весь мокрий одяг. Дорога була та сама, але абсолютно незнайома. Це було дивно і весело. Униз взагалі йти набагато веселіше.

As we went down, the sun came out of the clouds and shone, as if trying to say sorry for the inconvenience and finally dry our wet clothes. The road was the same, but completely unfamiliar. It was amazing and fun. Going down is generally a lot more fun.


Оце й усе, загалом. Сподіваюсь, друзі, ви не дуже втомились і ще заглянете до мене на сторінку, як буде хвилинка ;о) Дякую за те, що прочитали!	This is basically the all story. Hopefully, you aren't too tired, are you? And I hope you'll drop by somehow again :) Thank you so much for your time!