Привіт, усім!
Останні два тижні були досить напруженими у мене. Роботи в університеті під кінець року дуже багато, через сесію та випуск багатьох груп. До того ж, ми в ректораті готуємо дуже важливу подію, яка має відбутися уже за два дні. Тому, на роботі ніколи навіть угору глянути.
Паралельно з цим у мене також була практика. Зазвичай, цей період навчання мені подобався, адже наш декан завжди організовував щось цікавеньке та дотичне до спеціальності. Цього разу було так само, але рівень напряга збільшився втроє. Наш факультет оформив договір про співпрацю з Українським інститутом книги. І це дуже круто, адже моя група мала можливість спільно попрацювати із одною з провідних державних культурних організацій.
Та не зважаючи на плюси, поєднувати все було надзвичайно тяжко.
Ключовим нашим завданням із практики було проведення культурно-масового заходу на базі книгарні чи якогось книжкового клубу. Який саме - на вибір, повна свобода дій та творчості.
Я одразу намітила собі що я хочу зробити і почала планувати. У голові все виглядало легко, однак на практиці реалізовувати то все виявилося задачею із зірочкою.
Перш за все я прописала план, потім маючи розуміння того як захід буде виглядати, вирішила домовитись про його проведення із книгарнею. Я одразу знала де хочу проводити цю подію: найстаріша книгарня столиці здалася ідеальним варіантом для цього. Доволі швидко, ми погодили всі деталі з прес-секретарем і вже після цього я приступила до оформлення нової співпраці. Мені дуже хотілося, аби мій захід супроводжувався музикою. Живою музикою. Тому, я подала ідею моїм друзям із університетського оркестру. Вони без вагань погодились, за що я їм дуже вдячна.
Після того як все було домовлено, я приступила до написання сценарію. І, визнаючись, цей пункт був найскладніший для мене. От чомусь саме на цьому етапі робота застопорилась. Дійшло навіть до того, що я дописувала його у день виступу😂. Знаю, це може здатися нерозсудливим рішенням, але інакше я не змогла. Муза покинула мене, і вирішила повернутися тільки коли терміни вже притиснули по саме нікуди.
Варто ще зазначити, що я з тої категорії людей, які люблять імпровізувати. Терпіти не можу чітко прописані репліки, коли потрібно все завчати слово у слово. Тому, сценарій у мене був скоріше як орієнтир. Отакі справи.
Але забігаючи на перед, скажу, що навіть цей аспект не завадив у проведенні події. Думаю, що продовження я зроблю у наступній частині, адже розказати хочеться ще дуууже багато, і одного посту буде замало. Так що, до завтра!
First of all, I wrote down the plan, then, having an understanding of how the event would look like, I decided to arrange it with the bookstore. I knew right away where I wanted to hold the event: the oldest bookstore in the capital seemed like the perfect place. Quite quickly, we agreed on all the details with the press secretary, and after that I started to formalise the new cooperation. I really wanted my event to be accompanied by music. Live music. So I pitched the idea to my friends from the university orchestra. They agreed without hesitation, for which I am very grateful.
After everything was agreed, I started writing the script. And, to be honest, this point was the most difficult for me. For some reason, it was at this stage that the work stalled. It even got to the point where I was finishing it on the day of the performance😂. I know it may seem like an unreasonable decision, but I couldn't do it any other way. The muse left me and decided to return only when the deadline was already pressed to the limit.
It's also worth noting that I'm the type of person who likes to improvise. I hate clearly written lines when you have to learn everything word for word. Therefore, I used the script more as a guide. That's how it went.
But looking ahead, I will say that even this aspect did not interfere with the event. I think I will continue in the next part, because I want to tell you a lot more, and one post will not be enough. So, see you tomorrow!
Hello, everyone!
The last two weeks have been quite busy for me. There is a lot of work at the university at the end of the year, because of the session and the graduation of many groups. In addition, we are preparing a very important event at the university administration, which is due to take place in two days. So, I don't even have time to look up at work.
At the same time, I also had an internship. Usually, I liked this period of study, because our dean always organised something interesting and relevant to the speciality. This time it was the same, but the level of stress tripled. Our faculty has signed a cooperation agreement with the Ukrainian Book Institute. And it's very cool, because my group had the opportunity to work together with one of the leading state cultural organisations.
But despite the advantages, it was extremely difficult to combine everything.
Our key task for the internship was to hold a cultural event based on a bookshop or some kind of book club. It was up to us to choose which one, we had complete freedom of action and creativity.
I immediately outlined what I wanted to do and started planning. In my head, everything looked easy, but in practice, it turned out to be an asterisked task.
First of all, I wrote down the plan, then, having an understanding of how the event would look like, I decided to arrange it with the bookstore. I knew right away where I wanted to hold the event: the oldest bookstore in the capital seemed like the perfect place. Quite quickly, we agreed on all the details with the press secretary, and after that I started to formalise the new cooperation. I really wanted my event to be accompanied by music. Live music. So I pitched the idea to my friends from the university orchestra. They agreed without hesitation, for which I am very grateful.
After everything was agreed, I started writing the script. And, to be honest, this point was the most difficult for me. For some reason, it was at this stage that the work stalled. It even got to the point where I was finishing it on the day of the performance😂. I know it may seem like an unreasonable decision, but I couldn't do it any other way. The muse left me and decided to return only when the deadline was already pressed to the limit.
It's also worth noting that I'm the type of person who likes to improvise. I hate clearly written lines when you have to learn everything word for word. Therefore, I used the script more as a guide. That's how it went.
But looking ahead, I will say that even this aspect did not interfere with the event. I think I will continue in the next part, because I want to tell you a lot more, and one post will not be enough. So, see you tomorrow!