Привіт,
сьогодні мій Інстаграм був заповнений фото з останнього дзвонику у моєму ліцеї. Звісно, повноцінним "дзвоником" це не назвеш, адже під час війни немає ні урочистої частини, ні святкування у ресторанах чи кафе зі зрозумілих причин. Сьогодні випускники заходять до своїх навчальних закладів лише забрати атестат.
Hello community,
today my Instagram was filled with a photo from the final bell in my high school. Of course, you can't call it a full-fledged "bell", because during the war there is no solemn part or celebration in restaurants or cafes for obvious reasons. Today, graduates go to their schools only to pick up a certificate.
Я закінчила ліцей 2 роки тому. Якраз тоді почалась пандемія ковіду, тому повноцінного випуску в нас теж не було. На нас і почався цей збій, хоча тоді в Україні було буквально одиниці хворих. Тим не менш, не зважаючи на те, що офіційні зібрання були заборонені, ми влаштовували собі свято в нетрадиційній формі.
Варто сказати, що ліцей у якому я навчалася був для мене другим домом. Я обожнювала його, обожнювала свій клас, ми були дуже дружніми. Тому питання проводити чи не проводити останній дзвоник навіть не стояло - було очевидно, що без цього ніяк.
I graduated from high school 2 years ago. It was then that the covid pandemic began, so we did not have a full-fledged production either. This failure began for us, although at that time there were literally only a few patients in Ukraine. However, despite the fact that official gatherings were banned, we organized a holiday in an unconventional way.
It is worth mentioning that the lyceum where I studied was my second home. I adored him, I adored my class, we were very friendly. Therefore, the question of whether or not to hold the last bell did not even arise - it was obvious that without it in any way.
Ми класом замовили кафе на вечір, а перед тим зустрілися в ліцеї для фотосесії. Після цього ми пішли до нашої класної керівнички додому(вона нас чекала), щоб привітати її. До речі, класний керівник у нас була неймовірна, ми її дуже сильно любили, не зважаючи навіть на те, що вона, як математик ставила нам алгебру з геометрією замість фізкультури... Щоб ви розуміли, ми історичний клас...Хоча на справді, ми вдячні їй за це.
Останній дзвоник ми відгуляли потужно. Справились навіть і за випускний. Подробиці розписувати, очевидно, не буду. Але скажу, що це було весело і класно.
We ordered a cafe in the evening for the class, and before that we met at the lyceum for a photo shoot. After that we went to our class teacher's house (she was waiting for us) to greet her. By the way, our class teacher was incredible, we loved her very much, despite the fact that she, as a mathematician, gave us algebra with geometry instead of physical education ... So that you understand, we are a historical class ... Although in reality , we are grateful to her for that.
We played the last bell loudly. Coped even for graduation. Obviously, I will not paint the details. But I will say that it was fun and cool.
Зараз я переглядаю фотографії з того часу, і розумію, що у нас була хоч якась можливіть провести останні важливі шкільні свята. А зараз війна відібрала це все. Це не справедливо, так не має бути..
Та я сподіваюся, що це останній рік, коли "обставини" зруйнували такі прекрасні шкільні миті. Школи, гімназії, ліцеї вібудуються, головне, щоб всі лишилися живими. А вже за зустрічі випускників можна буде все надолужити)
Now I'm looking at photos from that time, and I understand that we had at least some opportunity to spend the last important school holidays. And now the war has taken it all away. It's not fair, it shouldn't be ..
But I hope this is the last year that "circumstances" have ruined such wonderful school moments. Schools, gymnasiums, lyceums are being built, the main thing is that everyone stays alive. And already at a meeting of graduates it will be possible to make up for everything)
