Привіт усім,
я впевневнена, що ви не раз чули такий термін як "зона комфорту". Це не обов'язково може бути якесь конкретне місце, це також і люди, що нас оточують, ритуали, що ми виконуємо щодня, а також наше оточення загалом. Тож у сьогоднішньому пості хочу трішки поговрити на дану тему.
Як це взагалі прийшло мені до думки? Сьогодні з подругою ми якось ненароком зачепили цю тему під час бесіди, і я задумалась над тим, яка ж дійсно у мене зона комфорту?
Hello everyone,
I'm sure you've heard the term "comfort zone" more than once. It doesn't necessarily have to be a specific place, it's also the people around us, the rituals we perform every day, and our environment in general. So in today's post I want to talk a little about this topic.
How did it even occur to me? Today, my friend and I accidentally touched on this topic during a conversation, and I thought about what my comfort zone really is?
Почуття психологічної захищеності виникає у першу чергу від виконання певних ритуалів, які є невід'ємною частиною нашого життя. Я вже ділилася з вами своїми особистими ритуалами в одному з постів. Тому, якщо зочете, можете прочитати. Тож, у першу чергу це слідування певним негласним правилам у нашому повсякденно житті. Це надає рівновагу і відчуття того, що все під контролем.
The feeling of psychological security arises primarily from the performance of certain rituals that are an integral part of our lives. I have already shared with you my personal rituals in one of the posts. Therefore, if you want, you can read. So, first of all, it is following certain unspoken rules in our everyday life. It gives balance and a feeling that everything is under control.
Наступний момент - це затишні приміщення. Я люблю комфорт та красу. Тому, у якісь облупленій, холодній хаті я себе не буду почувати добре. А ще буває так, що наче й нормальний дім чи кабінет, не важливо, але у повітрі стоїть якась вологість та холодність. Це чомусь нагадує мені початкову школу (ні, у школі у мене не було проблем, просто там був радянський ремонт). Уже далі, з 5 класу я навчалась в ліцеї з ідеальними умовами, а тому ось такі радянські інтер'єри навіюють мені тривогу. Те ж саме стосується будинків: радянський шик мене пригнічує. Отакий от момент.
The next point is cozy rooms. I love comfort and beauty. Therefore, I will not feel well in some peeling, cold house. And it also happens that it's like a normal house or office, it doesn't matter, but there is some kind of dampness and coldness in the air. For some reason, it reminds me of elementary school (no, I didn't have problems at school, it was just that there were Soviet renovations). Even further, from the 5th grade, I studied at a lyceum with ideal conditions, and that's why such Soviet interiors make me anxious. The same applies to houses: Soviet chic depresses me. Such a moment.
І останній фактор на сьогодні, який формує мою зону комфорту - це люди. Я екставерт, а тому мені постійно потрібне спілкування та соціум. Але товаришувати з підлими чи загалом токсичними людьми - варіант не досить хороший. Це відбирає енергію та життєві сили. Тому, я стараюся обмежити своє коло друзів до людей, які емоційно зрілі та приємні в спілкуванні. Мої три найкращі подруги - це моя зона комфорту.
And the last factor for today that forms my comfort zone is people. I am an extrovert, and therefore I constantly need communication and society. But being friends with mean or generally toxic people is not a good enough option. It takes away energy and vitality. Therefore, I try to limit my circle of friends to people who are emotionally mature and pleasant to talk to. My three best friends are my comfort zone.
Ми звикли чути про зону комфорту як про щось не надто позитивно. Коучі, блогери та інші "гуру" говорять нам, що треба виходити із неї. Але нащо навмисно піддавати себе стресу, у світі, який й так переповнений ним? Це питання лишається відкритим для обговорень, адже кожному своє.
Що ж, це все на сьогодні. Буду рада вашим коментарям. До наступних зустрічей.
We are used to hearing about the comfort zone as something not too positive. Coaches, bloggers and other "gurus" tell us to get out of it. But why put yourself under stress on purpose, in a world that's already full of it? This question remains open for discussion, because everyone has their own.
Well, that's all for today. I will be glad for your comments. Until the next meetings.
